Сєвєродонецьк з 2014 року двічі перебував під окупацією російських загарбників. Сммниця 24 каналу Яна розповіла, як жило місто всі ці роки.
Початок війни Яна Романченко, сммниця 24 каналу, зустріла у лікарні у рідному Сєвєродонецьку. У місті, яке постійно було під обстрілами, дівчина з близькими пробула до 9 березня. Своєю історією вона поділилась в рамках проєкту СВОЇ на 24 каналі.
Повне інтерв'ю з Яною про війну, життя у Сєвєродонецьку та евакуацію у Львів читайте тут
Сєвєродонецьк з двічі окуповували російські військові. Вперше це відбулось у травні 2014 року, та вже у липні місто звільнили. Вдруге загарбники прийшли сюди у червні 2022. Сєвєродонецьк і досі перебуває в тимчасовій окупації. Відомо, що місто зруйновано на 80% і зараз там практично нема газу та електрики.
Мені на той час було 14 років. Пам'ятаю, як на блокпостах стояли "лнрівці" чи якісь зрадники. Нам сказали, що місто – окупували. А потім ми дізналися, що Сєвєродонецьк звільнили. На той час я жила у селі Нова Астрахань (це за 25 кілометрів від Сєвєродонецька). Вибухів не чула. Такого кровопролиття, як зараз, не було. Звичайні люди й не помітили окупацію. Тому думали, що й цього разу нічого такого не буде. Що росіяни трошки на кордоні погримають – та й усе. Але, на жаль, такого не сталося. Слава Богу, що хоча б до 24 лютого ми жили нормальним життям, – розповідає Яна.
Хоч лінія фронту у 2014 році була дуже близько, але місцеві мешканці намагались жити своїм життям.
Робили ремонти. Відкривали бізнес. Навчалися. Не було чути ні вибухів, ні пострілів. Війна була наче так далеко. А насправді – за декілька кілометрів від тебе, – ділиться дівчина.
За ці 8 років Сєвєродонецьк також жив українською культурою, адже сюди приїздили українські письменники, виконавці, гурти, а також організовувались патріотичні заходи. Яна зауважує, що місто можна було українізувати ще більше, але "ті, хто хотів, завжди знали, куди піти".
Молодь ходила. І я ходила. Як переїхала у Сєвєродонецьк, змінила коло спілкування. На Жадана ходила. Він, до речі, частенько до нас приїжджав. Молодь збиралася разом. Ми грали у настільні ігри, читали вірші. Нас не відкидали. Сєвєродонецьк – завжди був Україною, – наголошує вона.
За словами Яни, хоч у місті й майже не розмовляли українською мовою, але завжди любили рідку країну. Також тут навряд чи можна було почути проросійські наративи серед населення.
Сєвєродонецьк – це українське місто, якому просто не пощастило з близьким розташування до Росії. У 2021 році у нас відбувся військовий парад. Людей було море. Ми завжди святкували День вишиванки. Щороку проводили Фестиваль думок. Українською майже не говорили (переважно – суржик або російська), але Україну любили. Проросійських закликів не лунало. Можливо, якісь сєпари й були. Однак відкрито про себе вони не заявляли. А тому, хто скаже, що Сєвєродонецьк – сєпарське місто, в якому ніколи не підтримували Україну, я приїду і дам ляпаса, – зауважує дівчина.
Читайте також: Лікар з Сєвєродонецька описав різницю менталітетів пацієнтів зі Сходу і Заходу