Повномасштабна війна змусила багатьох українців покинути рідні міста через російських окупантів. Серед них і кримчанин Олександр, якому довелось двічі покидати свою домівку.
Олександр Іваницький родом з красивого кримського міста Феодосія, яке російські загарбники з усім півостровом окупували ще у 2014 році. Через це йому він прийняв рішення виїхати спершу у Київ, а тоді у Херсон, однак періодично повертався доглядати за старенькою бабусею. Про життя в окупації чоловік розповів в інтерв'ю у рамках проєкту СВОЇ на 24 каналі.
Феодосія – це вже місто сучасного зразка. У ньому добре народжуватись і зустрічати старість. Я завжди туди повертався, щоб звідти поїхати. Я повертався додому, аби перезавантажитись і знову поїхати, – розповідає він про своє рідне місто, яке залишив з родиною у 2014.
Хлопець усіляко намагався облаштуватись у Києві, а згодом у Херсоні, та це було не так легко. До того ж йому потрібно було піклуватись про бабусю, яка залишилась у Феодосії. Тому він приїздив у Крим на 2-3 місяці, а тоді повертався на материк.
Але останній раз, коли я поїхав туди, у бабусі трапився інсульт. Це було ще перед тим, як у країні оголосили локдаун через пандемію коронавірусу. Тоді Україна закрила Крим на в'їзд навіть для українців. Але ми з моєю дівчиною встигли туди заїхати. Вона родом з Херсона. У Криму я залишався до жовтня 2021 року. Доглядав за бабусею, допомагав їй відновлюватися, – ділиться Олександр.
Зараз чоловік неабияк хвилюється про неї, старається щодня спілкуватись телефоном та підтримувати. Родина мріє знову зустрітись, коли Україна переможе.
Знаєте, з 2005 по 2010 рік я жив у російському Санкт-Петербурзі та на власні очі бачив, як все змінювалось в тоталітарну сторону. У мене залишилося розуміння, що із себе представляє росія. Із Санкт-Петербурга поїхав до Криму. Тож, коли у 2014 році почалася історія з окупацією, я вже знав, що тут буде, – розповідає Олександр.
Він пояснює, що виїхав з півострова принципово, адже дії росії були порушенням міжнародного права, а він "не міг собі дозволити брати в цьому участь".
До прикладу, у мене немає російського паспорта, бо я міг дозволити собі його не брати. На відміну від тих, хто там залишився, – зауважує чоловік.
Історії тих, хто поїхав, аби повернутись – це про проєкт "СВОЇ" на 24 каналі. Автори у форматі відвертої розмови з героями розповідають про досвід тих, кому довелося покинути рідні стіни через цинічний напад росії та знайти прихисток у зовсім іншому куточку нашої країни.
Важко було морально, в ментальному плані. Завжди, коли ти туди заїжджаєш, у тебе такий прошарок інформаційний, який тягне тебе. Ти відчуваєш, що перебуваєш в окупації. Зайвого не кажеш, не спілкуєшся, і взагалі я там намагався не виходити з помешкання, тільки на природу кудись. Серед моїх друзів всі намагалися продовжувати жити, – розповідає Олександр.
Найбільше він зауважив зміну ставлення до природи та до майна громади. Росіяни почали загарбувати значні території, будувати нескінченні паркани. Окупанти створювали "заповідники", а під їх видом розкрадали та знизували землі.
З 2015 року Олександр перебрався у Херсон, а 24 лютого йому довелось покинути і цей дім та евакуюватись до Львова. Після дуже важкої 30-годинної дороги він все ж дістався до міста. Спершу активно долучився до "Волонтерської сотні", по 20 годин допомагаючи іншим біженцям на вокзалі, а тоді зайнявся арттерапією з ліпкою з глини. Після перших майстер-класів йому вдалося сформувати дорослу групу "Ліпки-Здибки", де люди за створенням предметів з глини розповідають про свої турботи та перезавантажуються. Повну історію чоловіка можна дізнатись тут
Читайте також: "Стіни – це не безпека": Яна з Києва пояснила, чому не можна ігнорувати шанс на евакуацію