Відомий український письменник та літературознавець Ігор Бондар-Терещенко спеціально для сайту Радіо МАКСИМУМ назвав цікаві книжки, від яких ви не зможете відірватися. Гайда читати разом!
У даному випадку "динамо" – це не споконвічна "марнота марнот", дівоче крутійство чи футбольна стихія, які часом так само наснажують героїв з персонажами, але українського там небагато. Натомість автори цих книжок мовлять про справжню стихію національного – у міському романі, соціальній драмі, історичному детективі й навіть казці для дітей і дорослих.
Це цікаво: 5 "нетрадиційних" книжок, з якими не занудьгуєш
У цій збірці відомої поетки, письменниці і публіцистка представлена її мала проза – від ранніх оповідань до визнаних шедеврів, перекладених багатьма мовами світу. Зокрема "Інопланетянка", "Дівчата", "Казка про калинову сопілку". Декларована відсутність художньої "шпарини" між ліричною героїнею та авторкою, через що життєві одкровення не стають літературними, свого часу сприяли становленню в Україні феміністичної "автобіографічної" прози. Нова річ у збірці – це повість про "покоління відкладеної війни", в якій драма стосунків між матір'ю і дочкою перегукується з трагедією в суспільстві.
З чоловіками у цій повісті не краще. "Чоловік уже звично починав день із фейсбучної стрічки, звідки визбирував фото АТОшних сиріт (Ольга так і не привчила себе на них дивитися, їй одразу набігали повні очі сліз, а потім доводилось іти на кухню налити собі чогось міцного, щоб попустило...) – копіював і вносив у окремий файл банківські дані з прохань про допомогу й регулярно перераховував невеличкі, на кількасот гривень, суми: податок на сумління, думала Ольга, але вголос цього не казала – вони взагалі багато чого за ці роки перестали казати між собою вголос, цього теж навчила їх війна: навчила, що словами руйнувати значно легше, ніж кулями, тож краще поводитися з ними обережно й не витрачати намарно без певності".
Цей міський роман – не історія Амелі з однойменного фільму, позитиву тут від початку немає, оскільки померла близька людина, і все життя тепер – це поступове витіснення гіркої пам'яті. Утім, ліричний настрій, незвичні образи, яскраві метафори в романі нагадують все ж таки "французький" стиль Франсуази Саган. З іншого боку, екзотичність нового (після трагедії) фаху героїні – ніби з екранної фантасмагорії в стилі Федеріко Фелліні – вона працює "обіймаликом", відвідуючи самотніх людей – юнаків, дівчат, чоловіків і жінок: психологічна допомога (навіть, бува, у ліжку, але без сексу) сьогодні, як відомо, потрібна багатьом.
От лишень її форма, яку обрала героїня (філолог у минулому) доволі нестандартна, хоч це й інтригує, закликаючи дочитати роман до кінця (дізнавшись про Дім, який виник на ґрунті цієї ідеї), знов-таки навертає до "французького" досвіду. Адже в Парижі працює кабінет відомого філософа, з яким за певну плату можна побалакати на будь-які теми, що цікавлять клієнта – ті самі, що й в героїні роману: "про книги, фільми, музику, трохи про спорт і машини. Але не про політику. Політика викликає тривогу, економіка також. Ми ж не хочемо тривожитися перед сном, правда?"
У черговому ретроромані відомої одеської авторки її улюблене місто переживає не кращі свої часи. У буремний "революційний" період влада в Одесі, як відомо, постійно переходила з рук у руки, а історії зберегла пам'ять про сімнадцять переворотів. Місто поперемінно займали французи, німці, англійці, поляки, австрійці, петлюрівці, колчаківці, денікінці, гетьманці, але наразі мова про більшовиків. За їхньої влади, навіть торговки з Привозу, які допіру почувалися цілком комфортно, відчули залізний кулак нового режиму.
Військовий комендант міста вимагає непомірної плати з кожної крамнички, з кожного торгового місця, і це вже ламає всі місцеві канони. До того ж грошей вже ні в кого нема, але нова влада не вгамовується. Панічного настрою додають знайдені на місцях злочину розтерзані трупи, біля яких знаходять немовлят, і розслідувати все це доводиться детективові, який мандрує з роману в роман в одеські серії.
Що ж до яскравості стилю, то іноді оповідь нагадує Бабеля з його "Одеськими оповіданнями", особливо одного з них, "Історію моєї голуб'ятні", експресію якого наслідує авторка. Так само яскраво зображені фольклорні персонажі, що, знов-таки, наче вийшли з блатних пісень, а насправді – цілком реальні герої одеського злочинного життя – Манька Лляна, Дунька Швабра, Яшка Лисий, Васька Черник. Не кажучи вже про легендарного Мишка Японця.
(Х.: Клуб Семейного Досуга, 2017)
Від самого дитинства героїня цього гостросоціального роману була приречена на самотність, покору, насильство над особистістю, і не дивно, що на початку книги стоїть епіграф з Декларації про права людини. Адже в родині юна дівчина ніяких прав не мала. Батько-військовий вимагав залізної дисципліни, мати все життя терпіла чоловіка-тирана, брат мріяв про втечу. Навіть нареченого їй вибрали з батькових колег-ровесників, забороняючи зустрічатися з друзями, контролюючи кожен крок.
Тож не дивно, що всі наступні кроки в житті, у тому числі вже в напрямку власної родини, виявляються хибними, тягнучи за собою ту саму модель "насильства-покори". І лише коли героїня роману сама взялась за вирішення власної долі, ставши в силу обставин не просто жінкою, а самицею, що захищає своїх дітей, їй вдалося змінити життя, себе, а також змусити поважати себе. Шлях від затурканої дочки і забитої дружини до впевненої в собі успішної бізнес-леді був довгим і трагічним, але повчальним для всіх жінок, хто мріє про щасливу долю.
Важливість цієї книжки у не зайвій згадці про те, що без минулого немає майбуття. А в минулому світові бренди в культурі розповсюджувалися у всіх географічних напрямках, тож не дивно, що творчість художника, про якого розповідає відома львівська авторка, була пов’язана з Україною, Росією і Францією. За доби експериментів у мистецтві 1910-х років він розробив власний мистецький напрямок – Динамоколір, базований на поєднанні принципів кубізму і формальної мови ікони.
Так само варто згадати про ще один "інтернаціональний" момент, в якому завжди губилася першість українського акценту. Коли в пореволюційній Москві відкрили Музей живописної культури (1919-1929), згаданий "динамоколір" Грищенка експонувався поруч з експресіонізмом Кандинського і супрематизмом Малевича, що свідчило про діалог "на рівних".
Що сталося у житті метра після того, як він залишив Москву у 1919, опинився в Константинополі, далі – в Греції, після чого дістався до Парижа і осів у Франції – про це можна дізнатися з цієї розкішної книги-альбому. Не кажучи вже про те, щоб, нарешті, усвідомити, яке значення мали легендарні українські художники-емігранти не лише для світового "інтернаціонального" мистецтва, але й для рідної культури.
Ігор Бондар-Терещенко, спеціально для Радіо МАКСИМУМ
Читайте також: Найкращі книги про кохання, які треба прочитати до Дня Святого Валентина