Для кожного з нас повномасштабна війна почалася по-різному. Про свій ранок 24-го лютого розповіла харків'янка Людмила Кашимова, яка зовсім не очікувала, що в 21 столітті може відбуватися щось схоже.
Так, своєю історією про початок повномасштабної російсько-української війни 24-річна Людмила Кашимова поділилася у розмові з 24 каналом в рамках проєкту СВОЇ.
І ще: Молода харків'янка розповіла, яка разом з немовлям потрапила під обстріл під час евакуації
Людмила довгий час проживала й працювала в Києві та Одесі, але за пів року до війни повернулася до Харкова, аби влаштувати своє життя в рідному місті. Харків'янка пішла працювати майстром манікюру у G-Bar, що відомий по всьому світу. Здавалося б, усе налагоджується. Але одного дня життя розділилося на ДО та ПІСЛЯ.
Війна дівчину застала зненацька. Хоч і рідні попереджали Людмилу про можливе загострення, вона все ж не сприймала це серйозно. Так само як і дзвінок мами о 5:30 24 лютого про перші прильоти у Харкові – матір казала дочці, що були якісь вибухи та просила просинатися, бо почалася війна.
У цей момент Людмила все ще не вірила, що росія напала на Україну, але розуміння, що щось таки почалося, прийшло, коли побачила незвичайну обстановку в Харкові: о 5 годині ранку містом їздили та сигналили автівки, утворилися черги до банкоматів та в магазинах, громадський транспорт не вийшов на лінії.
Тоді дівчина також почала готуватися до найгіршого сценарію: закупи продуктів, води та найнеобхідніших товарів. Вже у цей момент Людмила почула перші вибухи. Час йшов, а "прильоти" ставали все ближчими.
Десь на четвертий або п'ятий день прилетів снаряд у сусідню багатоповерхівку. Цей будинок стояв перед будинком Людмили і фактично врятував їх. На десятий день прилетіло уже в дім харків'янки – ракета влучила у четвертий поверх. Після цього дівчина вирішила будь-що їхати з міста в пошуках порятунку та нової домівки.
Тоді ми і зрозуміли, що треба кудись їхати, а не чекати, поки вже прилетить конкретно у нас. До того ж продуктів у нас вже майже не було. І можна було або кудись виїжджати, або залишатися й чекати, що помремо від голоду або удару ракети, – згадує Людмила Кашимова.
До слова! Повна історія Людмили Кашимової доступна за посиланням!