Відомий український письменник та літературознавець Ігор Бондар-Терещенко спеціально для сайту Радіо МАКСИМУМ назвав цікаві книжки про українських зірок. Надихайтеся!
Зірки у книжках цього огляду трапляються різні – від політичних до літературних. Але в будь-якому разі їхній шлях до успіху нагадує про складне мистецтво самореалізації. Без якого, завважмо, навіть класики залишилися чи то біля корів, а чи в хрестоматії для 5-го класу, звідки сьогодні вони стартують в кумири цілого покоління.
Вам буде цікаво: 5 книжок, вартих уваги на Форумі видавців
Художніми творами сучасний класик і патріарх "Бу-Ба-Бу" останнім часом нас не дуже радує, зате "життєві" книжки у нього виходять доволі регулярно. Отже, йдеться про чергову, не менш вагому "заміну" романному слову – збірку розмов з Юрієм Андруховичем, яку впорядкував невтомний власник роботящого видавництва з екзотичною назвою. Утім, всі геополітичні та автобіографічні збірки цього автора – есе, публіцистики, інтерв’ю – несподівано складаються в роман з часом.
Ось і цього разу перед нами бесіди на найрізноманітніші теми, які велися з різними людьми на шпальтах різних періодичних виданнях. Про війну на Донбасі, поета Антонича і український космополітизм, про "Улісса" Джойса, "рускій мір" і "Лексикон інтимних міст". Що ж до сенсу спілкування з читачами саме в такій, "розмовній" формі, а не мовою романів чи оповідань, то порівняти її можна із співтворчістю Андруховича з музикантами гурту "Karbido".
"Мені мало слів, текстів, – каже він. – Я люблю синтез. Ось із ними у мене виходить синтез. Не кожна аудиторія здатна відразу схопити те, що ми робимо, – так усе складно і насичено. Однак я радий тому, що нас вже почали розуміти". Саме через, мабуть, "нам усім пощастило".
(Х. Клуб Сімейного Дозвілля, 2017)
Зірок, крім самого автора збірки у цій колекції спогадів вистачає. Утім, насамперед це роздуми про літературу, її творців, улюблені книжки, а вже потім – про власне життя, яке складалося не лише з романів та повістей "золотого письменника України" та автора "Тисячолітнього Миколая". Автобіографічні нариси, есе, новели – про життя, натхнення, історію. Від Рильського і Маланюка до Лишеги і Бродського. Про графоманів, Майдан і Сократа. Хоч насправді тем, імен і назв у книжці багато – так само, як яскравих образів, екзотичних пригод і цікавих бувальщин з життя видатних і заслужених.
"Рильський хвалився новенькою закордонною рушницею, яка коштувала аж три тисячі рублів на нові гроші. Демонстрував це іноземне диво, та раптом рушниця вислизнула з рук і шубовснула у воду. Що було робити? Шкода дорогої рушниці, але вода каламутна, невідомо яка глибина, до того ж досить прохолодно. І тут побачили на березі двох хлопчаків. Хтось із мисливців сказав, що вони ж, певно, місцеві, добре знають річку. Коли пристали до берега, один з хлопчаків згодився за десятку пошукати рушницю. Роздягнувся, пірнув раз, вдруге, а тоді випірнув і заявив, що надто глибоко, дно непевне. Хіба якби дали більше грошей, міг би спробувати. Рильський, не вагаючись, виділив ще 25 рублів".
Жах ситуації, про яку йдеться в цьому романі полягає в буденності його сюжету. Демони і рядові чорти, архангели і святі мешкають тут у сусідніх під’їздах, працюють в офісах і редакціях, вмирають на посту і знову відроджуються. Хоча б у божевільні. Адже за всі часи вважалося, що душевнохворі – це божі люди, яким не писаний ані закон, ані сюжет. У романі з таких ангелів та пророків складається ціле паралельне життя-буття в психіатричній лікарні Донецька під час нинішньої війни.
Втілення і перевтілення, спуск архангелів на землю і передчуття великої битви – ось міфологічне наповнення сюжету, у якому описують, знов-таки, цілком буденні реалії військового часу. Ангела, наприклад, розстрілюють в ярку, а судова трійка, звісно, складається з чортів. Тим часом трійко мандрівців простують в пекло, яким виявляється Москва, де навіть вхід у Тартар – звичайний офіс посеред міста. Антиутопія тут межує з бурлеском, Орфей перетворюється на Енея, а бульварний журналіст – на передвісника революції, яка закінчується вбивством відомого російського опозиціонера на мосту, що веде у вічність міжнаціональних стосунків.
"Він знав, як це станеться, до найдрібніших деталей. Борис з дівчиною – тільки зараз стало ясно, що це Діана з новим обличчям, – неквапом йдуть по мосту. Їх повільно наздожене снігоприбирач, на якусь мить приховавши і Бориса, і його супутницю від усього світу. Заклацають постріли, він впаде, а вбивця, підморгнувши Діані, стрибне в "десятку" кольору металік, яка тут-таки підскочить, і все скінчиться. Для Бориса, для Суботи, для всієї країни, а може, й для всього світу..."
(Л.: Видавництво Старого Лева, 2017)
Свого часу футуристи затіяли акцію "Реабілітація Шевченка", вважаючи, що "аматори вишиваних сорочок і картопляного лушпиння дуже просто і дуже сумлінно засоплили Його постать". Майже тим самим керувалися видавці цієї збірки, присвяченої своєрідному руйнуванню офіційного канону і одомашнення образу Кобзаря. Лише зараз це не скидання з корабля Революції усіх його народницьких образів і пошук пролетарських типажів, як на славетному пам’ятнику в Харкові з більшовиком і комсомолкою на чолі, а унікальна абетка-енциклопедія "Шевченка від А до Я".
"Яка була улюблена пора року у Шевченка? – питаються видавці, а також автор книжки. – В які очі він любив задивлятися – карі, блакитні, а може, зелені? Про що він думав, дивлячись на зірки?" Цілком можливо, що, отримавши таємний ключ до біографії класика, діти і дорослі не просто дізнаються про талановитого живописця, прозаїка, поета, драматурга, співака, актора, скульптора та фотографа Шевченка, але й полюблять його як близького друга.
Принаймні, художник книжки, Анастасія Стефурак, намагалася показати Тараса Григоровича різним: малим, юним, веселим, романтичним, зрілим. "Ми можемо побачити Шевченка, який, загорнувшись у плед, читає Шекспіра і попиває чай, – розповідає вона. – Шевченко, який бачив фламінго і пеліканів, який малює і співає; його улюблені страви і елементи одягу".
Зірок зовсім іншої, прикладної в усіх культурницьких сенсах слова галузі мистецтва виживання у цій збірці більш ніж вистачає. Тож, перед нами історії успіху, про які розповідають власники бізнесу в Україні, причому таких високих і якісних брендів, що оповідки ці видаються фантастичними вигадками. "2007 рік, – згадує один з них. – Уявіть таку картину: літо, Львів, дворик однієї з кам’яниць на площі Ринок. Час від часу пробігають здоровенні щурі. Під пластиковою парасолькою, де зазвичай морозиво продають, сидять троє хлопців і проводять співбесіди. Набирають людей у мережу із 15 ресторанів, хоч поки не мають ще жодного".
І справа навіть не в тому, що розповідають про свою діяльність вже відомі, успішні люди, чиї компанії, наприклад, вважаються "брендинговим агентством №1 в Україні", яке обслуговує "Нову пошту" і "Океан Ельзи". Крім нього тут мережа креативних ресторанів "!Fest" і Форум видавців, заправка ОККО і Український Католицький університет, IT-компані "SoftServe" і Центр сучасного мистецтва "ДАХ". Доступність викладу, інформативність подачі, корисність фактів – ось те, що робить цю книжку справжнім посібником з досягнення успіху.
Ігор Бондар-Терещенко, спеціально для Радіо МАКСИМУМ
Читайте також: Марсіани і карлики: 5 найкращих перекладів вересня