Відомий український письменник та літературознавець Ігор Бондар-Терещенко спеціально для сайту Радіо МАКСИМУМ назвав п'ять книжок, які треба прочитати цього літа. Збережіть собі!
Іноді "тілесні", "смакові" і загалом "матеріальні" та "фізичні" ознаки здорового гумору, їдкої сатири та непідробного життєлюбства логічно переходять до літературних ознак того чи іншого чтива. Книжки цього "літнього" огляду – саме з таких, написаних немов на злобу дня текстах давніх і сучасних класиків.
(Л.: Кальварія, 2017)
Цей скандальний графічний роман вже перекладений і виданий французькою, японською, італійською, словенською та фінською мовами. Більш за все він нагадує "Декамерон" Боккаччо та "Енеїду" Котляревського, оскільки здорова еротика, народний гумор та їдка сатира – ось ті складові, що не відпускають увагу читача до останньої сторінки, чи пак картинки.
Автор, нідерландський художник-графік, висміює споконвічне захоплення Заходу до езотеричної сторони буддизму, а також жадобу до влади буддійської еліти. Заняття героя у вищій тантричній академії обертаються веселою сороміцькою історією мало не порнографічного кшталту.
"Ти знаєш всі 64 мистецтва кохання?" – питається він у "викладачки". "64? – дивується вона. – Та їх 108…" І далі все, як у класика, закрутилося. Іноді усе це скидається на веселий східний анекдот, коли одна гейша питається в іншої: "Ти вже бачила нашого нового євнуха? У нього такий рахат-лукум…" Утім, цей роман зовсім не беззубе, а скоріше гостре та небезпечне чтиво, така собі перчена страва на прісному бенкеті нинішньої політичної лектури.
(Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2017)
Перший роман цієї авторки свого часу став неабиякою подією в сучасній українській літературі, вразивши, крім історії палкого кохання, ще й досконало вивченим і викладеним історичним минулим її рідного Львова. Цього разу – продовження історії життя головної героїні Анни, хоча після смерті коханого чоловіка, старшого за віком польського красеня-шляхтича, це було скоріше виживання.
Згадане кохання обернулося справжньою драмою, і не лише через страшну трагедію. Звісно, становище Анни "в тональності сподівання"» зараз краще, аніж за часів, коли вона була коханкою Адама, одруженого чоловіка. Ніхто тепер не дорікне, що вона негідна товариства добропорядних жінок Львова чи що соромить власну родину.
Але навіть опинившись після скромного помешкання на Краківській у великому панському будинку і ставши опікункою дітей покійного, нещасна дівчина майже не помічає цього "багатства". Будучи вагітна їхньою з Адамом дитиною, вона змушена коритися правилам "доброго товариства", згідно з якими, жінки в останні місяці вагітності, та ще й в жалобі, повинні сидіти вдома. "Далі костелу, цвинтаря і помешкання Терези взагалі нічого носа потикати, – сумує дівчина. – Навіть на звичайну прогулянку по Верхніх Валах чи по вулиці Карла Людвіга нижчій або ж вищій не вийдеш. Порядні жінки суворо осудять і про майбутні візити в пристойне товариство чи на карнавальні забави можна забути надовго, якщо взагалі не назавжди".
(Л.: Кальварія, 2017)
Казки з цієї збірки японського майстра розкривають казковий світ, створений "святим Кендзі", як називали його ще за життя – світ, сповнений глибокої мудрості й тихого щастя. У ньому живуть болотяними і лиси, за якими ті полюють, а вполювавши, дивуються із щасливої посмішки навіть мертвої жертви. Лісовий кіт сперечається з жолудями, дикий виноград закохується у веселку, пихаті жаби удають з себе мудрих вчителів, а ресторан, де виконують побажання, виявляється лісовою марою.
Утім, задоволення від читання цих казок аж ніяк не примарне – мабуть, їхній автор таки справді був бодхисатвою, святою людиною: гроші роздавав бідним, за долю власних творів не дбав, пишучи свої притчі лише для учнів. Не дивно, що за життя Міязака видав лише дві збірочки, які залишилися непоміченими, натомість після його смерті у 1933 році виявилось, що доробок майстра складає вісімнадцять томів, які увійшли до золотого фонду світового письменства.
(К.: Родовід, 2017)
… Цього року на міжнародній виставці мистецтв – Венеційському бієнале – Харкову неабияк пощастило. По-перше, в українському Національному харківський художник і фотограф Борис Михайлов представив свій проект "Парламент", над яким автор працював протягом трьох років. По-друге, компанію харківському метру склали молоді українські художники з гурту "Sviter" (спільно з Іваном Світличним), донецький гурт "Жужалка", а також дизайнер Антон Белінський. У Світличного разом із "Sviter2 на бієнале представлена аудіоінсталляція, тема якої – мутація інформаційних потоків, "Жужалка" продемонструвала дві фотосесії, присвячені фотографічній функції у наш час, а капсульна колекція Антона Белінського, в основі якої – ідея виставкової концепції українського павільйону, логічно завершає панораму сучасного українського мистецтва.
Своєрідною актуалізацією художніх сенсів виявилася навіть представницька "оболонка" українського павільйону в Венеції – автор каталогу виставки, відомий фешн-фотограф Юрген Теллер – певною мірою учень Бориса Михайлова. Протягом кількох місяців він документував роботу метра, розповідаючи у своїх фото-візіях про те, як харківський художник, який мешкає в Берліні, працював над своїм "Парламентом", присвяченому, як відомо, "залаштунковій" політичний "боротьбі". Відбір робіт у квартирному інтер’єрі, богемне застілля однодумців, кумедні пози автора, канапки з ікрою на плечах харківського метра у вигляді військових погонів – усе це створює атмосферу т.зв. contemporary art краще за будь-які мистецькі роботи.
(Х.: Фабула, 2017)
…У цьому "жартівливому" жанрі французький класик завжди почувався цілком впевнено. Саме "Пустотливі оповіді" вважав він справжнім втіленням свого раблезіанського дузу, веселої вдачі, незламної віри в добро і щастя. Недарма, оцінюючи своє творіння з описом любовних утіх і непідробного гумору, він не раз повторював: "Якщо щось і залишиться після мене, то це "Пустотливі оповіді". Зрештою, крім прагнення відобразити соціальну історію Франції, Бальзак зажди мріяв поставити діагноз суспільству і запропонувати ліки для лікування хвороб, тому, крім романів, спочатку писав ще й комедії.
Утім, більшу їх частину глядач так і не побачив, а ті, які були поставлені – не мали особливого успіху. Напевно, важко смішити публіку, залишаючись переконаним песимістом, яким за життя вважав себе Бальзак, автор епохального циклу з парадоксальною назвою "Людська комедія". Сам автор "Пустотливих оповідей", стилізованих під новели епохи Відродження, завжди любив гумор і розваги, залюбки виїжджав за кордон, де мав любовні пригоди. Так, серед його захоплень вирізняється тривалий зв'язок з польською графинею і дружиною українського поміщика Евеліною Ганською.
Ігор Бондар-Терещенко, спеціально для Радіо МАКСИМУМ
Читайте також: З Києва до Копенгагена: 5 книжок про втечу від себе