Деякі люди вибачаються навіть тоді, коли не зробили нічого поганого – за запитання, запізнілу відповідь, прохання повторити сказане або звичайну незручність. Психологи пояснюють, чому слово "вибач" може стати автоматичною реакцією та як навчитися не брати на себе чужий дискомфорт.
Є люди, для яких "вибач" стало майже словом-паразитом. Вони перепрошують, коли щось перепитали, змусили когось почекати, зайняли місце або просто відчули, що співрозмовнику стало незручно. На перший погляд це може здаватися проявом хорошого виховання, однак за постійною потребою вибачатися іноді стоять зовсім інші причини, повідомляє Радіо МАКСИМУМ.
Читайте також: Осіння алергія нікуди не зникає: які симптоми можуть турбувати у вересні
Як пише Storinka, звичка автоматично просити пробачення може бути пов’язана зі страхом конфліктів, надмірною чутливістю до емоцій інших людей або прагненням завжди залишатися "зручною" людиною. Це не діагноз і не означає, що кожна людина з такою звичкою має певну психологічну проблему. Йдеться радше про поведінковий шаблон, який поступово закріплюється у повсякденному житті.
Люди з високою чутливістю до настрою оточення часто швидко помічають, що хтось втомився, роздратований або засмучений. Але іноді разом із цим з’являється автоматична думка: "Напевно, це через мене".
У результаті людина починає вибачатися навіть тоді, коли не зробила нічого поганого. "Пробач" у такому випадку стає способом швидко прибрати напругу та переконатися, що між співрозмовниками все добре.
Для людини, яка не любить конфліктів, вибачення може здаватися найпростішим способом завершити неприємну розмову.
Навіть коли вона має право висловити свою думку, попросити про щось або встановити власні межі, замість цього може сказати "вибач" і поступитися. На короткий час це справді знімає напругу, але згодом може накопичуватися роздратування через те, що власні потреби постійно відсуваються на другий план.
Ще один поширений сценарій – людина вважає, що повинна все робити максимально правильно. Будь-яка помилка, затримка чи неточність тоді сприймається як привід для вибачення.
Особливо це помітно в робочому листуванні. Наприклад, замість звичайного запитання людина може написати "вибачте, що турбую", а за відповідь через кілька годин – знову перепросити, хоча ніхто не вимагав миттєвої реакції.
Позбутися автоматичної звички можна не забороною собі вибачатися, а заміною формулювань.
Наприклад, замість "вибач, що змусила тебе чекати" можна сказати "дякую, що почекав". А фразу "вибач, що так багато питаю" замінити на "дякую, що пояснюєш".
У такому випадку ви все одно визнаєте увагу та час іншої людини, але не виставляєте себе винною там, де провини насправді немає.
Звичайно, вибачатися, коли ви справді зробили помилку або завдали комусь незручності, цілком нормально. Але щире вибачення має сенс тоді, коли зрозуміло, за що саме ви перепрошуєте.
Якщо ж "сорі" автоматично з’являється у кожній другій фразі, воно поступово втрачає свою вагу. Тому психологи радять хоча б кілька днів поспостерігати за власною мовою та помічати, у яких ситуаціях ви говорите "вибач" без реальної причини.
Бути ввічливою, уважною та емпатичною людиною – це зовсім не означає постійно ставити себе на останнє місце. Ви можете рахуватися з почуттями інших, не відповідаючи за кожен їхній поганий настрій. Іноді замість чергового "вибач" цілком достатньо просто сказати те, що ви насправді маєте на увазі.