Відомий український письменник та літературознавець Ігор Бондар-Терещенко спеціально для сайту Радіо МАКСИМУМ назвав цікаві книжки про любов та кохання, які ідеально підійдуть для читання осінніми вечорами. Надихайтеся!
У всіх книжках цього огляду автори замислюються над одним єдиним питанням: чи люблять вони життя настільки, наскільки воно любить їх, і чому тоді вряди-годи ця любов не переходить в щире кохання.
Це цікаво: 5 книг, які розказують про успішних українців
(Л.: Видавництво Анетти Антоненко, 2017)
Історія кохання, розказана в цьому міжнародному бестселері, перекладеному 37 мовами і розпроданому в кількості 67 мільйонів примірників, відсилає нас у минуле. У якому, а саме в Польщі 1939 року захопленій Німеччиною, починається шлях героїні... у майбутнє. За сюжетом, перед початком Другої світової війни юну дівчину відправляють до родичів в Сан-Франциско, де вона закохується в сина японського садівника. Незабаром закоханих розлучають трагічні події Перл-Харбора, коли родину коханого перевозять до табору для інтернованих. Таким чином, історія кохання приміщена, у свою чергу, в контекст світової історії, формуючи не альтернативний, а швидше авторський погляд на феномен пам'яті.
Надалі дія відбувається в будинку престарілих у Сан-Франциско, де молода дівчина стає повіреною 81-річної героїні, допомагаючи навести лад в особистому архіві і спогадах. Власне, все, що вона почула, та про що написала популярна чилійська романістка – це трагічна історія життя і кохання, така ж бурхлива, як все ХХ століття. І навіть шлях її героїні чимось нагадує долю авторки "Японського коханця".
"Протягом усього життя я була чужоземкою, – згадує письменниця. – Була дочкою дипломатів, потім політичної біженкою, зараз іммігрантка. Я не належу жодному місцю, тому можу про це говорити, це мій власний досвід".
Усі оповідання цієї незвичайної, по-осінньому розважливої та лагідної збірки мають так само непритаманну нашому сьогоденню оптику, яка розкриває основний замисел автора. Хоч би про кого була в них оповідь – чи то про кілера, а чи про мале дівча – усі вони мають незримого спостерігача, який стежить за розвитком подій, сюжету і характеру героїв. У випадку зі згаданого кілером – це Провидіння, завдяки якому він схибив і жертва, молода жінка з дитиною, залишилася жити.
В історії депутатки з силіконовими губами і черствою душею – ангел, який не зміг її врятувати, бо така була Божа воля. У решті випадків все нібито вирішують самі герої, як-от хлопчина з трагічної народницької замальовки про брата і сестру, яку за колоски вбив наглядач, але навіть тут вижити допомагає віра. І навіть якщо це земні радощі, дари чи добро – все одно згадка про них в обивательських координатах нагадує про Божі заповіді.
Наче в оповіданні "Картопля в мундирах", у якому невидимий герой (ангел?) спостерігає протягом століть за зміною людської сутності, а далі, вже за нашого часу "йде туди, де по-справжньому цінують те, що дає Бог". А вже ціну за людське щастя покладено у тих самих межах між гріхом і каяттям.
"Не здавався, впевнено простував, перемагав і переміг, але заплатив за це велику ціну, – розповідає про своє життя один з героїв. – Багато грошей, дідуню, – збентежено запитала онука. – Ні, дитино моя, за все важливе платять шматочками душі, а не грішми…" Так само жанр цієї книжки не дуже надається до стандартних визначень, нагадуючи одну велику притчу про життя ангелів і людей, які дуже рідко скидаються одне на одного…
Цей історично-пригодницький бойовик – захоплива подорож у трагічну історію українських визвольних змагань під час Другої світової війни. Яка, додамо, змінювала не лише життя і долі, але й віру. Втім, якраз саме віра допомогла знайти свій шлях двох вихованців Митрополита Шептицького — Теофіла Володимирського та Івана Великоднього, чиї шляхи по закінченню духовної семінарії розійшлися – Іван став служити в далекому гірському селі, а закоханий Теофіл залишився у Львові поруч із Митрополитом.
За сюжетом, повному жорстоких смертей, зрад, шантажу та погроз, обох героїв окупанти намагаються використати, щоб схилити Митрополита на свій бік. Ім’ям одного з них просять назвати сина другого – того, що виявився так само вірний своєму особистому покликанню на цьому шляху.
"Савін дивився на мертового Теофіла. Дійсно, красунчик. І щось шляхетне в обличчі. Голуба кров. Савін згадав молодість, як розстрілював білих офіцерів у Криму. Серед них теж було кілька таких облич. Чортів красунчик. Скількох же наших він вбив. Починаючи від генерала Толстоухова і закінчуючи полковником Скориком. Злий, небезпечний, затятий ворог. Савін аж із деяким захопленням подивився на цього Теофіла. Якби він берігся, якби він хотів вижити і ховався, його було б дуже важко знищити. Але він ліз на роги, він ризикував, ходив по лезу ножа, наче навмисно шукав свою смерть".
(Л.: Видавництво Старого Лева, 2017)
Одного разу, коли надворі дощило, а в шибках автобусних вікон відбивалося похмуре осіннє місто, авторка цієї незвичайної книжки замислилася над сенсом свого життя. Чи любить вона його? Або навіть не так. "Чого я хочу від життя?" – спитала вона в себе, і зрозуміла, що бажання бути щасливою у неї на першому місці. Але для здійснення цього бажання замало лише замислитися над ним на мить! І тому розробці ідеї, що отримала назву Проект Щастя, було присвячено цілий рік – в надії, що він змінить її життя.
І відтоді розпочалося наближення до мрії – поволі, маленькими кроками, щодня працюючи над собою. Саме так, на думку авторки, можна здобути впевненість у собі, визнання людей і, зрештою, омріяне щастя. Таким чином, увібравши в себе мудрість століть, а також щоденні практичні поради, цей проект вкотре доводить, що маленькі життєві зміни можуть приводять до великих звершень. Треба лише визначитися із тим, що записати до свого проекту, що відчути себе справді щасливим.
(Х.: Клуб Сімейного дозвілля, 2017)
Коли автор цієї книжки – відомий лікар-психотерапевт – збирав свою групу для колективної терапії, він навіть помислити не міг, що стане письменником. І лише вислухавши всіх своїх пацієнтів і випробувавши ідею застосування екзистенціальних переживань у терапії, зрозумів, що лише художнє оповідання зможе розкрити суть трагедій, з якими йому довелося зітнутися. Отже, десять оповідок, десять типових історій, які розгораються до рівня притчі. У кожній із цих оповідей між рядками чутно: "Я хочу! Я хочу!".
Одна пацієнтка плаче: "Я хочу повернути мою померлу доньку", але в той самий час не піклується про своїх двох синів. Інший грубо заявляє: "Я хочу трахати кожну жінку, яку бачу", а у самого рак лімфатичної системи вже проник до кожної клітини хворого тіла. Ще один скиглить: "Я хочу, щоб у мене були батьки, справжнє дитинство" – та ридає над трьома листами, котрі не в змозі розпечатати й прочитати. Одна стара леді хоче бути вічно молодою, бо не може вилікуватися від нав’язливого кохання до чоловіка, молодшого від неї на тридцять п’ять років. Причому завдання автора було не змусити героїв своїх оповідань стати інакшими, а зрозуміти, як вони витворилися на персонажів, які живуть кожен у своїй казці.
Ігор Бондар-Терещенко, спеціально для Радіо МАКСИМУМ
Читайте також: Марсіани і карлики: 5 найкращих перекладів вересня