Якщо ви цілісіньке літо відкладали можливість відпочити, то в мене для вас хороша новина – ви не єдині. Я протягом трьох місяців розповідав, куди вибратися на вихідних, але самому зробити це влітку не вдалося.
Як ви вже зрозуміли, я вибрався до Говерли. До слова, зробив це зі Львова. Попри те, що в заголовку фігурує скутер, мова піде про пригоди, пов'язані з цим видом транспорту, а не технічні характеристики двоколісного.
Загалом мій тиждень відпустки передбачав поїздку до Вінниці, Чернівців, Тернополя й Івано-Франківська, але погода вирішила трохи по-іншому, але про це згодом. Передовсім зазначу, що в подорож я планував вибратися з другом. І так, ми хотіли нарешті побачити той фонтан у Вінниці, але BlaBlaCar нас сповістив, що ніхто зі Львова в це місто не їде. Звичайно ж, я кинув оком на поїздку поїздом, але... можливість 7 годин їхати не нічним потягом мене зовсім не втішила. Отут і здулися наші плани, пов'язані з Вінницею. Звичайно ж, у мене були план Б та В, але вони не звучали так цікаво та яскраво.
План Б
Беремо скутер і їдемо до Підгорецького замку, заїжджаємо до Золочівського та Олеського. Ну про них я вам трохи розповідав. Якщо хочете нагадати собі – читайте тут. Протяжність шляху 190 кілометрів у дві сторони. Нормальна дистанція для одного (!) дня, а з рештою то що робити? Тут на поміч прийшов наступний геніальний план.
План В
Тим же скутером їхати до Івано-Франківська, а звідти до Яремча. В пункті призначення вибрати один з двох маршрутів: Ворохта або Верховина, а далі до Чернівців, Тернополя та назад до рідного Львова. На перший погляд, план шалений, але цілком реальний. Якщо у вас є автівка – реальніше просто нікуди. Як ви вже мали зрозуміти, я вибрав саме цей варіант відпочинку.
Так-так, знаю, краще було завантажити нарешті всі сезони Гри Престолів та почати нарешті її дивитися. Але ж я не шукаю легких шляхів.
15:00. Поки студенти та школярі радіють першому дню навчального року, я заправляю свій скутер до повного бака (а там є місце лише для 4 літрів бензину) та починаю свою дорогу. Першу зупинку ми зробили у Рогатині. Банально потрібно було трохи попоїсти. По дорозі до Франківська ми не бачили нічого для себе нового, тому старалися зупинятися якомога менше. Втім, дуже засумували, що цілі поля соняшників уже зів'янули. Я залишився без яскравих фото ;)
18:45. Ми вже у Франківську, що не може не тішити. Саме тоді потрібно було приймати рішення: ночувати тут чи їхати ще 78 кілометрів до Яремча. Звичайно ж, їхати. Причому абсолютно невідомою мені дорогою та з можливістю заїхати кудись не туди. Благо, до міста веде цивілізована дорога, яка має кілька відтинків з не вельми хорошим покриттям, а загалом – постаралися та зробили хороші дороги.
21:10. Яремче. Нарешті. Ми померзли як цуцики, але дуже тішилися тому факту, що прибули. 200 кілометрів позаду, а попереду заселення. Все стоїть на довірі: посуньте третю цеглину знизу, там буде ключ від хатини; будете виселятися – залишите там ключі та гроші за проживання. Сказати, що я був у шоці – нічого не сказати.
Загалом цей шалений день закінчився. Прогноз погоди на завтра показував дощі в другій половині дня, що трохи наламало нам планів.
9:25. Ранок буває добрим. Особливо, якщо це ранок проведений у горах. Прогноз тішив сонцем на цілий день та половину наступного та й бажання пригод перемагало. Саме тому ми вирішили підкорити Говерлу. Не лякайтеся, скутер потрібен лише для того, щоб довезти до підніжжя. Нам потрібно було вибратися до Ворохти, а звідти ще кілометрів зо двадцять до спортивної бази "Заросляк".
10:10. Ми виїхали з Яремча, але вдалося нам проїхати небагато – хвилини дві, бо ми зависли біля водоспаду на добрі півгодини. Там я згадав дитинство, коли малим ловив ящірок у селі. Втім, ми чітко розуміли, що потрібно їхати далі, адже попереду Ворохта та Говерла.
До Ворохти було якихось кілометрів 20, тому я вирішив не одягати шолом, що потім зіграло зі мною дещо злий жарт. Ми пропустили поворот на Ворохту та почали їхати в сторону Буковелю, де нас загальмували поліцейські. Коротко про: кермування транспортним засобом без прав відповідної категорії (потрібно А1), реєстрації скутера та шолома обійшлося мені в 510 гривень. Причому, правоохоронці здивувалися, як це нас по дорозі зі Львова до Яремча ніхто не зупиняв. От і ми не знаємо, але це не так уже й важливо.
Вам може знадобитися: Як обрати ідеальний скутер
12:10 ми приїхали до Ворохти та вирішили поснідати. Рекомендую (не на правах реклами) заклад "Колиба". Там дуже смачно та затишно, а ще, як виявилося, там можна поселитися було (назва мовить сама за себе). Після ситного сніданку ми поїхали далі – до КПП.
13:35. КПП. Там запишуть ваші паспортні дані та транспортний засіб, на якому ви приїхали, а також місто. Там нам дали схему підйому та побажали успіху. До слова, він нам знадобився. По-перше, 8 кілометрів від контрольного пункту були просто пекельними – тотальне бездоріжжя з камінням. Той невеличкий кавалок дороги ми їхали цілу годину, що нас зовсім не тішило.
14:35. Ми нарешті прибули до підніжжя, в баку практично не залишилося бензину, що могло суттєво наламати нам плани. Але про це ми старалися не думати, щоб не псувати вражень від підйому. Загалом, є два маршрути синій і зелений: перший уважається більш складним, але на його подолання проходить менше часу. Ну ми, звичайно ж, пішли ним, щоб трохи зекономити згаяний час у дорозі. Половина шляху позаду, а попереду нова перешкода: у мого друга виявився панічний страх висоти. Називається "піднімемось на Говерлу". Сказати, що я був у захваті тоді – не сказати нічого. Втім, можливість спуску синім маршрутом не сподобалась нам обом, тому ми вирішили підніматися далі. Похід на Говерлу важко порівняти з чимсь іншим: це місце приваблює не лише молодь, а й батьків із ще зовсім малими дітьми, стареньких бабусь, які їдуть туди цілими групами та навіть їхніх домашніх улюбленців. Принаймні, ми побачили кількох собак, які гордо піднімалися на Говерлу разом зі своїми господарями.
16:40. Ми на горі! Емоції просто зашкалювали, адже нам вдалося це зробити. Тепер поясню, що мається на увазі вдалося: кожен із нас не планував підніматися на Говерлу з самого початку, тому й одягнуті та взуті ми були абсолютно невідповідно, що веселило людей, які йшли вгору разом із нами. Принаймні я можу сміливо заявити, що в топ-сайдерах (більше про типи взуття читайте тут) піднятися на Говерлу більш, ніж реально. Втім, краще було б мати пару кросівок ;)
16:50. Пора спускатися. Сувенірний магніт купив, чаю випив, селфі наробив, на гори подивився, але лишатися тут я не дуже хотів би. Зауважу, що спуск зеленою стежиною менш стрімкий, але зовсім не є легким. Єдине, що тішило – попереду ви бачите кущі та корчі, а не гори каміння, що не так лякає. Внизу ми були теж за дві години. Залишалося лише два питання: чи є ще скутер на стоянці, і чи доїдемо ми до заправки. На радість, наш транспортний засіб чекав, але заводитися відмовлявся довго. Ми поїхали назад по тому кам'яному бездоріжжю. Тішить, що майже вся дорога була вниз, тому ми вимкнули двигун і просто котилися. Там все одно понад 10 кілометрів на годину не проїдеш, ну хіба ти на "Жигулях", які тобі зовсім не шкода. Ось і КПП на горизонті, а це означає, що можна спитати, чи не буде в них бодай літру бензини. Буде, якщо ми подужаємо злити бензин з "Жигуля", який щойно заправився. Ця кількість палива дозволила нам доїхати до заправки та підживити нашого "залізного коня". Буду відвертий – дорога до Яремче була як у тумані: так сильно хотілося в ліжко та зігрітися. Ноги не боліли, але я чітко розумів, що завтра буде пекельно "добре".
Поки ще тепло: Україна туристична: що варто відвідати на Закарпатті
9:15. Ранок обіцяв бути дощовим, але, на щастя, розпогодилося. Ми вирішили не випробовувати природу, та повертатися назад до Львова, адже дощ міг би в момент зупинити наш рух. До слова, це основна проблема, пов'язана зі скутером. Ми мчали до Франківська так, ніби позаду нас несеться ураган. В місті ми погрілися на сонечку, попоїли та вирушили далі.
14:20. Ми заїхали до руїн замку Данила Галицького в Галичі, трохи відпочили в Рогатині та продовжили рух. Буквально за 2 кілометри до заправки в Бібрці в нас закінчився бензин. Я був у захваті, адже прийшлося буквально везти скутер під руку. Ці кілька кілометрів нагадали мені, що буквально вчора ми були на Говерлі, і що ноги болять шалено. У Бібрці погода різко змінилася, і ми передчували, що скоро буде шалена злива. Останні 9 кілометрів до Львова були водночас важкими та легкими, адже скоро дім, якщо не потрапимо під дощ. Скажу, що нам шалено пощастило, адже злива почалася буквально через півгодини після того, як ми добралися додому.
А тепер трохи підіб'ю підсумки нашої поїздки: 500 кілометрів шляху за три дні, 510 гривень штрафу та три порушення, а також неймовірна кількість вражень та емоцій від подорожі. До слова, неважливо, чи є у вас власний транспортний засіб, чи нема – вирушайте в мандри, адже такий відпочинок у рази кращий, ніж бездумне відлежування на пляжі біля готелю ;)
Назарій Лазур для Радіо МАКСИМУМ