16 серпня популярний український письменник Юрій Іздрик відзначає свій 57-й день народження. Зібрали для вас найкращі цитати геніального поета про кохання, життя та Бога, які не залишать вас байдужими. Читайте та надихайтеся!
Юрій Іздрик став одним з найпопулярніших українським поетів сьогодення, адже його поезія припадає до душі широкому загалу: і юній, і зрілій аудиторії.
І ще: Юрій Іздрик про кохання і життя: найкращі вірші улюбленого поета
* * *
Нема нічого гіршого, ніж запізніле перше кохання — воно завжди видається останнім і справжнім, справжнім і останнім.
* * *
І коли вже довкола пахне війною,
І вже розгортаються перші битви,
Говори зі мною, говори зі мною,
бо словом також можна любити.
* * *
Вона була єдиною жінкою, з котрою мені подобалося спати. Ну, спати, просто спати, розумієш? Я ненавиджу, коли хтось вночі пітніє коло мене, сопе мені у вухо, коли чиєсь волосся лізе в очі. Але з нею все було по-інакшому. Я повірив, що можна спати обійнявшись цілу ніч. Що можна прокидатися вночі тільки для того, щоб обійняти ще. Що можна любити її запах. Що можна любити всі її запахи. Що першим ранковим бажанням є не тотальна дезінфекція, а бажання поцілувати. Зазвичай я прокидався раніше і дивився, як вона спить. Куди там! — я просто милувався, дивлячись, як вона спить. Я не знав, що можна спати так гарно, що гарним може бути навіть дихання. Я ніколи не здогадувався раніше, що можу полюбити чиєсь дихання, зрештою, раніше я не здогадувався багато про що, і віриш… був набагато щасливішим.
* * *
ну хто мені ти? ну хто тобі я? –
два космоси зіткнуті поспіхом
* * *
хто тебе мила вимолив?
хто тебе з неба виманив?
звідки ти щастя випало?
* * *
Поки ти спроможний помічати цю красу, поки здатен відчувати щастя від доторку до неї, доти і є бодай якийсь сенс жити. Бо так насправді робити на цьому світі нічого – мені здається. Краса, звісно, не рятує світу, але вона робить перебування в ньому принаймні стерпним.
* * *
Чи не краще згадати біхевіоральні методи і спробувати вчитися любити життя в малих проявах, малими порціями, ну от хоча б у малій ранковій каві: кава, та ще з сигаретою — як тут не полюбити, коли попереду день, повний нових неможливостей і старих звичок, людей, реальність яких підтверджується лише їхньою повною візуальною неінформативністю, предметів, потяг до яких давно перетворився на тактильне тло, явищ першого і другого роду, пір року, пор ока; як не полюбити, скажіть, життя, насипаючи з обдертої жерстяної банки (залишки китайського дракона і готичне «Kaffee» на облущеному червоному тлі) до закопченої джезви одна по одній три ложечки дрібно змеленого фінського президента, заливаючи все окропом, вдихаючи перший іще сирцевий аромат напою, тримаючи джезву у витягнутій руці докладно півтора сантиметра над вогнем, дочікуючись, поки бура, з вулканічними вкрапленнями піна підніметься над краями посудини, а потім почне розтріскуватися, випускаючи гейзери кавової пари, виливаючи всю цю розкіш у надщерблене порцелянове горнятко (спадок по бабці), чекаючи, поки вистигне, розминаючи в пальцях сигарету, зайве черкаючи улюбленою запальничкою, жадібно прикурюючи, ощадно затягуючись, дмухаючи на асфальтову поверхню кави, розглядаючи концентричні кола на поверхні чорного дзеркала, дивуючись феноменові чорного дзеркала, звикаючи до феномену чорного дзеркала, упокорюючись з існуванням чорного рухливого дзеркала, приміряючись до першого ковтка, як до стрибка, наближаючись до краю, торкаючись устами…
* * *
Зрештою, для розлуки є багато інших, прозаїчніших причин. Набагато більше, ніж для вдалих зустрічей.
* * *
Мабуть, бути – це не потреба і навіть не здатність, а звичайна відч(с)утність альтернативи.
* * *
Мені здається, що людська доля якось задом наперед, через задницю писана. Бо який сенс приходити сюди дурним і немічним, а помирати ще дурнішим, ще безсилішим. Це там нагорі щось наплутали.
* * *
(Очевидно ж, що "дата" – надто аморфне означення "моменту" появи на світ), мусимо визнати, що точка відліку передбачає того, хто вже знає рахунок і розуміє, що таке відлік. Щойно народжена істота, природно, не те що цифрами не оперує, вона й пам'яті своєї не володар, тому майже ніхто не пам'ятає моменту появи на світ, а власний день народження сприймається як початок лише під тиском суспільних конвенцій. Звісно, можна обрати точкою відліку перше усвідомлення власного Я, перший дитячий спогад. Але, як відомо психіатрам, наші дитячі спогади зазвичай – психічні фантоми, що їх вміло культивують дорослі.
* * *
Зрештою, все трапляється тільки раз, лише сни повторюються раз за разом щоночі.
* * *
Запам'ятай: ти нікому нічого не винен. Ти тут для радості. Для радості. Можеш переказати це своїм дітям. Тільки, як наважишся, відімкни перед тим усі доступні детектори брехні.
* * *
Життя протікає у ритмі повільного сексу,
І не обіцяє зараза швидкого кінця.
Без понту, без сенсу
себе випомповуєш в тексти
і мантра за мантрою тягнеться тантра оця.
* * *
людина сама нічого не може
людині завжди потрібен інший
* * *
Говорити правду, вірніше, вміти говорити правду – означає володіти найскладнішим інструментом маніпулювання. Нема кращого способу поневолити людину, як бути з нею відвертою. Немає більшого ярма, ніж чиясь щирість.
* * *
І у школі набагато важливіші написи на стінах туалетів, аніж імена національних героїв, які змінюються з регулярністю бордельних клієнтів.
* * *
Технології стоять на порозі створення штучного інтелекту, більшість населення користається "розумними" цифровими гаджетами, проте ця сама більшість поводиться точнісінько так, як і її доісторичні родичі. Достатньо проаналізувати структуру першого-ліпшого інтернетного срача, аби побачити докладну модель поведінки стадних тварин.
* * *
Ви ж бачите, яка в мене каша в голові — суміш утопічних марень, комуністичних лозунгів, хіпівських одкровень, християнських догм і постопіумних мантр.
* * *
І що таке правда? Калічна сповідь сліпуватого паралітика? Сліпа калька підцензурного автора? Стенограма серця? Кардіограма думки? Правда – як убитий беквокал майже безголосої і позбавленої слуху совісті.
* * *
Я надаю перевагу тим рідкісним хвилинам, коли ти впевнений, що пишеш добре. Чи це свято, чи це важка праця, чи це сеанс психотерапії – не має значення. Однаково ці моменти трапляються дуже рідко.
* * *
а в задумі було – живи і плодись
а в задумі було – радій і кохайся
* * *
Бо в стражданнях немає жодного духовного вдосконалення.
* * *
Духовне вдосконалення просте й радісне.
* * *
Карочє: зав'язуй жмотитись, кінчай шмонатися, перетирати, скільки бонусів зашамотав. Ні хєра не зашамотав. Зеро пунктів, як на файлообміннику. Віддай що-небудь, найкраще – все. Не встидайся своєї зашмарканої душі. То фігня, що вона убога. Бог любить її так само, як і решту. Я тобі скажу більше: я теж люблю її так само, як решту. Як і свою власну.
* * *
Уста – це такі двері до шлунку, до мозку, до серця, душі.
До теми: Про секс з літературою, нову любов і сенс життя: відверте інтерв'ю з Юрієм Іздриком