10 грудня в Стокгольмі вручили Нобелівську премію з літератури за 2016 рік. Вона дісталася Бобу Ділану, одному з найвизначніших людей в історії рок-музики.
Сам Ділан на церемонію вручення премії приїхати не зміг (його пісню "A Hard Rain's A-Gonna Fall" заспівала Патті Сміт), але надіслав лист зі своєю Нобелівської промовою. Пропонуємо її повний текст.
"Усім добрий вечір. Я вітаю всіх членів Шведської Академії та інших шанованих гостей сьогоднішньої церемонії. Я шкодую, що не можу бути присутнім сьогодні разом з вами, але, будь ласка, знайте, що душею я поруч і що для мене отримати таку престижну нагороду – величезна честь.
Я ніколи не міг уявити або припустити, що мені вручать Нобелівську премію з літератури. З самого дитинства я читав і вбирав твори тих, хто був раніше визнаний гідним цієї регалії: [Редьярда] Кіплінга, [Бернарда] Шоу, Томаса Манна, Перл Бак, Альбера Камю, [Ернеста] Хемінгуея. Ці гіганти літератури, чиї книги тепер вивчають у школах, зберігають в бібліотеках по всьому світу і обговорюють з благоговінням, завжди справляли на мене глибоке враження. Те, що тепер моє ім'я буде з ними в одному списку, по-справжньому неймовірно.
Я не знаю, чи думали ці чоловіки і жінки про Нобелівську премію. Але вважаю, що усі, хто десь на планеті пише книгу, вірш або п'єсу, глибко в душі таємно мріють про неї. Можливо, ця мрія похована так глибоко всередині, що вони і самі не знають про неї.
Якби хтось колись сказав мені, що у мене є хоч найменший шанс виграти Нобелівську премію, я б вирішив, що ймовірність цього приблизно така ж, як опинитися на Місяці. Правду кажучи: у рік, коли я народився, і ще кілька років після цього не було людини в світі, яку б визнали гідною Нобелівської премії (c 1940 по 1943 року Нобелівська премія не вручалася, а Ділан народився в 1941-му – Ред.) Загалом, я розумію, що я потрапив до особливої компанії.
Коли я отримав цю дивну новину, я був в дорозі, і мені знадобилося більше, ніж кілька хвилин, щоб належним чином осмислити її. Я став думати про великого письменника Вільяма Шекспіра. Гадаю, він вважав себе драматургом. Думка про те, що він займається літературою, навряд чи приходила йому в голову. Його слова писалися для сцени. Їх потрібно було промовляти вголос, а не читати. Коли він складав "Гамлета", я впевнений, що він думав про безліч речей: "Які актори підходять для цих ролей?", "Як це ставити?", "Дія точно має відбуватися в Данії?". Його творче бачення й амбіції, безумовно, найбільше турбували його, але існували й буденні проблеми, з якими потрібно було розібратися. "Чи вистачає у нас грошей?", "У нас достатньо хороші місця для спонсорів?", "Де взяти череп?". Готовий посперечатися, що останнє, про що думав Шекспір, було питання: "А це література?"
Коли я підлітком почав писати пісні, і навіть коли мої здібності стали отримувати певне визнання, я не мріяв про якусь особливу долю для цих пісень. Я думав, що вони можуть звучати в кав'ярнях чи барах, коли-небудь, можливо, в залах на зразок Карнегі-холу [в Нью-Йорку] і "Лондон Палладіум". У найсміливіших мріях я уявляв, що записую альбом і чую свої пісні по радіо. Такий розвиток подій уявлявся мені по-справжньому великою нагородою. Записувати платівки і чути себе по радіо означає, що тебе слухають багато людей і що у тебе може з'явитися можливість продовжувати робити те, що почав.
Що ж, я роблю те, що розпочав, вже дуже давно. Я записав десятки альбомів і зіграв тисячі концертів по всьому світу. Але життєвий центр всього, що я роблю, – це мої пісні. Схоже, вони знайшли своє місце в житті багатьох людей у багатьох різних культурах. Я вдячний їм за це.
Але є одна річ, яку я повинен сказати. Я грав наживо для 50 тисяч чоловік і для 50 осіб, і можу сказати вам, що для 50 осіб грати складніше. 50 тисяч осіб перетворюються в єдиний організм, а п'ятдесят – ні. У кожного слухача своя, окрема особистість, свій власний світ. Вони можуть сприймати речі більш ясно. Твоя щирість і те, як вона співвідноситься з твоїм талантом, дійсно проходять випробування. Я усвідомлюю, наскілька мала кількість людей входять до Нобелівського комітету.
Але, як це було і у Шекспіра, моя голова занадто часто зайнята моїми творчими амбіціями і намаганнями розібратися з різними життєвими справами. «Хто з музикантів краще зіграє ці пісні?", "Записую я їх у правильній студії?", "Чи правильно обрана тональність для пісні?" Деякі речі не змінюються навіть через чотириста років.
І ніколи в житті у мене не було часу запитати себе: "А мої пісні - це література?"
Так що я говорю величезне спасибі Шведській Академії, за те, що вона витратила час на те, щоб відповісти на це запитання, і за те, що ця відповідь виявилася такою прекрасною.
Бажаю вам всього найкращого,
Боб Ділан.
За матеріалами Медуза
Читайте також: Кумир Стіва Джобса з українським корінням: хто такий Боб Ділан