З появою на ринку компанії Tesla почалася масова електрифікація всіх без винятку автомобілів – седанів, позашляховиків, навіть комерційної техніки. Але серійні електрокари виготовляли і до "теслівського" Roadster 2007 року!
Сьогодні електрокари все ще сприймаються як незвичні автомобілі, але вкінці 19-го і на початку 20-го століття популярність електрокарів не поступалася машинам із двигунами внутрішнього згоряння. Існувало безліч компаній, які будували по кілька електромобілів на рік, але найбільшого успіху у виробництві довоєнних машин на батареях досягла компанія Detroit Electric, яка, до речі, була відроджена в 2008 році.
За час свого "першого" існування – з 1907 по 1939 роки – компанія випустила близько 10 моделей електрокарів. Щорічно продавалося близько тисячі машин. Акумулятори Diesel Electric були свинцево-кислотними, але за додаткову плату їх можна було замінити на залізо-нікелеві. Однієї зарядки вистачало приблизно на 120 кілометрів пробігу. Електрокари мали велику популярність серед жінок, але з появою конвеєрного складання бензинових автомобілів, а також електричного стартера (в 1912 році), популярність електромобілів впала.
Спробу повернутися до альтернативного джерела енергії зробила в 1959 році американська компанія Henney, яка створила модель Kilowatt на базі Renault Dauphine. Ідея автомобіля була не в останню чергу продиктована комерційною вигодою – National Union Electric Company, яка виробляла акумулятори, була співвласником Henney і шукала нові ринки збуту своєї продукції.
Невеликий седан оснащувався свинцево-кислотними акумуляторами і міг розігнатися до 64 км/год. Запас ходу становив близько 60 кілометрів. Пізніше число акумуляторів збільшили і підняли напругу, завдяки чому зросли і швидкість, і кілометраж на одній зарядці. Однак висока вартість (понад 3,5 тисячі доларів) так і не дозволила Kilowatt стати по-справжньому масовим електромобілем.
Цей електрокар був народжений на острові Вайт у 1966 році. 8000-ий "Енфілд" був зіркою Туманного Альбіону: аеродинаміка краща, ніж у Porsche, повністю пройдена програма краш-тестів, вражаюча на ті часи динаміка, а також схвалення від губернатора Каліфорнії Рональда Рейгана, якому компактна машина дуже припала до душі.
Однак вироблено було всього сто електрокарів, максимальна швидкість яких становила 77 кілометрів на годину, а запас ходу – 90 кілометрів. Причин було дві: висока ціна (2600 фунтів – вартість двох Austin Mini), а також неправильна політика глави Enfield Automotive Джона Гуландріса, який так і не вивів машини на американський ринок.
4444 таких машин було випущено в Себринзі (штат Флорида) з 1974 по 1979 роки. Citycar був наймасовішим електромобілем післявоєнного періоду, а причиною його створення стала паливна криза середини 70-х. 590-кілограмовий компакт мав довжину всього 2,4 метра, а його обсяги продажів (серед електрокарів) були рекордними аж до 2013 року – тоді їх перевершила Tesla Model S.
У Citycar було три модифікації, які відрізнялися потужністю: 2,5-сильна, 3,5-сильна і 6-сильна. Залежно від призначення, автомобілі могли бути дещо модифіковані. Остання машина була випущена за індивідуальним замовленням у 1986 році.
Так-так, це та сама компанія, яка зараз створює ексклюзивні кузови для Aston Martin, Lamborghini, Alfa Romeo, Bentley та інших марок преміум-рівня. Zele (також відомий на американському ринку як Elcar) виробляла компанія Zagato з 1974 по 1976 роки, і за цей час світ побачили близько 500 мікрокарів.
Для Zele були доступні 7 кольорів і 3 версії – 1000, 1500 і 2000 (залежно від потужності у ватах). Елементи підвіски були запозичені у "фіатівських" моделей 500 і 124, а електромотори надала фірма Marelli. Був створений і чотиримісний прототип Zele, названий Elcar Wagonette, але серійним він так і не став. Запас ходу становив 80 кілометрів.
Головний герой документального фільму "Хто вбив електромобіль?" і один з найбільш неоднозначних проектів GM. Electrical Vehicle 1 випускався з 1997 по 1999 і продавався тільки в Каліфорнії і Арізоні на умовах лізингової програми. За три роки корпорація випустила трохи більше тисячі цих машин, які в 2003 вилучила у своїх покупців і знищила.
Причиною тому стало послаблення норм викиду (і відсутність значних привілеїв для автівок з нульовим викидом) в США в 2003 році. GM могла зазнати фінансових втрат (вартість лізингу оцінювалася 40 тисяч доларів за машину при собівартості EV1 в 80 тисяч), а тому корпорація зробила все, щоб про EV1 пам'ятали якомога менше.
Причина появи першого серійного електрокара від Honda приблизно та ж, що і у GM. Модель вирізняється не тільки своєю силовою установкою, а й наявністю системи рекуперації енергії гальмування, електрообігрівом вітрового скла, а також ксеноновими фарами. Собівартість однієї машини становила 53 900 доларів. Запас ходу на одному заряді становив 160 кілометрів, а максимальна швидкість – 130 км.
Читайте також: Volvo нарешті розкрила вартість свого майбутнього електрокара