15 жовтня відзначаємо Всесвітній день сільських жінок. Цей день існує для того, щоб суспільство звернуло увагу на умови проживання жінок в сільській місцевості. Сьогодні ми згадуємо про жінок-мисткинь України, які народилися у селах, і розповідаємо, як вони творили.
Ось 4 незрівнянні художниці, якими ми повинні пишатися, пише Радіо Максимум.
Читайте також: Померла Ніна Матвієнко: пісні легендарної співачки, які закарбувалися у серцях українців
Українська художниця жанру наївного мистецтва, представниця народного декоративного живопису, найбільше малювала олійними фарбами квіти. Народилася 7 грудня 1900 року у селянській родині у селі Богданівка, що на Полтавщині (сьогодні Яготинський район Київської області). Входить до переліку найвідоміших жінок давньої та сучасної України.
Малу Катерину батьки не пустили до школи, щоб зекономити на одязі та взутті. Малювати почала з ранніх років, однак батьки не схвалювали це заняття.
Украла у матері кусочок білого полотна та взяла вуглину… І я намалюю з одного боку полотнини що-небудь, надивлюсь-намилуюсь, переверну на другий бік – і там те саме. А тоді виперу той кусочок полотна – і знов малюю… А одного разу… намалювала не краєвид, а якихось видуманих птиць… Мені було радісно на душі від того, що я таке зуміла видумати! І дивилась на той малюнок, і сміялась, як божевільна… От мене на цьому вчинку і поймали батько та мати. Малюнок мій зірвали і кинули в піч…" – розповідала Катерина Білокур про своє дитинство.
Три картини Білокур, а саме "Цар-Колос", "Берізка", "Колгоспне поле" якось побачив Пабло Пікассо на експозиції радянського мистецтва на Міжнародній виставці в Парижі у 1954 році. Він сказав: "Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї цілий світ!"
Пензлі для роботи Катерина Білокур вживала лише власного виробництва, виготовляючи їх з тхорячих волосинок, бляхи з-під консервної банки та вишневої гілочки. Вони мали по кілька волосків, нагадували голку, але тільки такими пензлями мисткиня могла тонко й майстерно творити. Процес роботи над кожною картиною тривав довго, а над окремими творами вона працювала по кілька років. До своїх картин ставилася з великою відповідальністю та вимогливістю.
Народилася 30 грудня 1908 року у селі Болотня, сьогодні Вишгородського району (Київської області). Яскрава представниця "наївного мистецтва", одна з найвідоміших українських художниць, лауреат Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка. Авторка понад 800 картин.
Починалося все це так. Якось біля хати, над річкою, на заквітчаному лузі пасла я гусей. На піску малювала всякі квіти, побачені мною. А потім помітила синюватий глей. Набрала його в пелену і розмалювала нашу хату…" пригадувала Марія Примаченко.
Тоді сусіди приходили подивитися на дивину, зроблену дитячими руками, відтак просили і їхні хати розмалювати.
Творчість Марії Примаченко ввібрала розмаїту школу народного мистецтва, багатовікову українську культуру народу: від медяників у вигляді фантастичних звірів, весільних виробів з тіста, якими славилася вона в селі, і старовинних тканин, килимів, вишивок, вибійок. Стиль Примаченко генеалогічно сягає найдавнішого мистецтва: палеолітичне "двочастинне" зображення звірів з визначеною межею голови і тулуба, язичницькі образи фантастичних чудовиськ і птахів, що знайшли відображення у слов'янській міфології.
Не маючи в арсеналі "професійних хитрощів", писала на звичайному ватмані пензлями фабричного виготовлення гуашшю і аквареллю.
Під час російського вторгнення в Україну, 27 лютого 2022 року, у селищі Іванків Київської області згорів історико-краєзнавчий музей, де зберігалося близько двох з половиною десятків робіт Марії Примаченко. Частину картин, що зберігалися в музеї, місцевим мешканцям вдалося врятувати.
Українська майстриня декоративного розпису. Народилася 15 грудня 1883 року в селі Скопці Переяславського повіту Полтавської губернії (нині село Веселинівка Баришівського району Київської області) в сім'ї бідних селян.
Відомо, що Ганнуся тільки дві зими ходила до школи, а потім була змушена тяжко працювати на польових роботах у заможних селян, взимку допомагала матері ткати полотно та вишивати.
В дитинстві Ганна робила мальовки на папері й розписувала хати. Особливо подобались односельцям її мальовані рушники, в той час поширені на Переяславщині.
Як намалювала б квітку точнісінько такою, як вона є, як всі її бачать, то мені б сказали люди у селі: "То ж не твоя квітка, Ганно, а природня, огородня". Тому й вигадувала з голови", – розповідала про свою творчість Ганна Собачко-Шостак.
У 1910 році художниця перейшла від традиційного народного розпису до декоративної графіки, працювала в техніці акварелі й гуаші. Її малюнки динамічні, композиції за асиметричні за формою з буйним колоритом.
Все життя Ганна Собачко писала тільки квіти (іноді доповнювала їх птахами). Жодна з тисяч її квіток не повторилась за кольоровою мелодією, формою. Квіти-птахи, квіти-риби, квіти – веселки – цільні, органічно пов'язані, безперервно змінні й перетворені.
Тетяна Мартиненко, у шлюбі Пата народилася 20 лютого 1884 року в бідній багатодітній селянській родині у селі Петриківка, що на Катеринославщині. Тетяна – українська художниця, майстриня та викладачка петриківського розпису.
Чотирнадцятирічна Тетянка змалку мала хист до малювання і заробляла на хліб тим, що ходила до багачів прикрашати до свят або весілля комини печей. Розмальовувала барвистими квітами також скрині та віялки, зроблені на продаж її односельцями. Слава про її розписи пішла далеко, тож хужодниця стала виконувати на замовлення і мальовки на папері.
Тетяна Пата шукала власний стиль: поруч із поєднанням рожевого з ясно-зеленим брала синю й жовту фарби, заповнювала квітами велику площу малюнку. Замість подрібнено-рясного орнаменту, створювала вінки, смуги, килими. Саме Пата вводить такі принципово нові якості розпису, як асиметричність, дезорнаментальність малюнку.
З ранніх робіт Пати беруть початок такі провідні декоративні елементи і мотиви, як "цибулинка", "кучерявка", "виноград", "калина", "птах на калині".
Це цікаво: Перша фотосесія у 95 років: неймовірна історія пані Харитини