Вчені дійшли до висновку, що звуки, які видають орангутанги – один з найближчих до людини видів людиноподібних мавп – можуть розповісти про походження й нашої мови.
Дослідники з Даремського університету і університету Ліверпуля імені Джона Мурса вивчили майже 5000 записів вереску орангутангів, щебет і звуки яких дуже схожі до "повітряного поцілунку".
У ході аналізу отриманих даних вчені зрозуміли, що за допомогою комбінації такого вереску і щебету, які дозволяють орангутангу відтворювати якусь подобу приголосних звуків, мавпи передають один одному різні повідомлення і сигнали. Результати дослідження британських вчених опубліковані в журналі Nature Human Behaviour.
Особливу увагу вчені приділили саме вереску і "повітряним поцілункам" через активну артикуляцію при їх відтворенні. Як пояснюють дослідники, відтворення приголосних звуків - наприклад, [т], [п] і [к] – більше залежить від рухів уст, язика і щелеп, ніж від роботи голосових зв'язок.
Людина могла піти тим самим шляхом відтворення приголосних звуків, що й орангутанги. Навчившись користуватися артикуляційним апаратом, людина змогла скласти перші склади, а потім і слова, припускають вчені.
"У більшості мов переважають приголосні звуки. І що більше у нас складів, то більше комбінацій ми можемо створити", – пояснює професор Серж Вітч з університету Ліверпуля імені Джона Мурса.
Довгий час вважалося, що орангутанги майже не видають звуків. Однак в 1970-х роках британська дослідниця Регіна Фрей, яка довгий час жила в лісах Індонезії, продемонструвала, що орангутанги висловлюють свої почуття великим набором звуків.
Читайте також: Чому коти видають дивні звуки