День читання книг припадає на 6 вересня. З цієї нагоди Радіо МАКСИМУМ поспілкувалося з українцями та з'ясувало, яке місце у їхньому житті посідають книги. Читайте далі та дізнайтеся, як вони обирають чтиво, яким авторам надають перевагу, коли та навіщо читають.
З книгами ми знайомимося ще у дитинстві й протягом нашого життя вони змінюють ролі: захопливі історії перед сном чи тренажер для читання, інструмент пізнання світу чи засіб для здачі іспитів, метод зняття стресу чи заміна психоаналітика, пам'ятний подарунок чи сімейна реліквія тощо.
І ще: 5 нових українських книг, якими варто завершити літо
Особисті історії наших героїв з читанням різні, проте їх об'єднує те, що у їхньому житті є книги. І вони не на останньому місці. Ми запитали про пам'ятні для них книги, про те, чому вони читають, як застосовують нові знання у професійній діяльності. І отримали ось такі щирі історії:
Анастасія Нікуліна – українська письменниця, авторка романів "Сіль для моря, або Білий кит", "Зграя", "Завірюха", "Все буде добре", "Більше нікому", а також низки збірок.
Читання розширює межі мого світу, межі моєї свідомості. Дозволяє прожити більше історій та пригод, найцікавіше – залізти в голову людям (наприклад маніяку-вбивці чи слідчому), зрозуміти їх. Це як гра з повним зануренням, де ти опиняєшся в іншому світі за інших обставин. Можливість бути там і з тими, кого б ти не зустрів у реальному світі: подорож у будь-який час. Нова інформація – наприклад дізнатися, як живе персонал на круїзних лайнерах під ватерлінією. Це розвиток – коли ти читаєш одночасно і як читач, і як автор – робиш висновки, як можна писати, як не хочеться писати, як варто писати краще.
Читати – це насолода і додаткові тисячі, мільйони життів. Це завжди більше, ніж здається.
В дитинстві у мене було багато тонесеньких книг, зшитих у товсті томи. Вірші, казки, чарівні історії, пригоди. Мама садовила мене на коліна і читала усе підряд, поки ставало голосу. Згадує, якось вона зупинилась, перевести подих, а я продовжила "читати" сама. Розповідала на пам'ять те, що чула раніше, бо ще не знала літер. А потім почала читати сама. Намагалась згадати саме ту книгу, тероризувала батьків, але історій було надто багато.
Люблю трилери, горор та фентезі. Люблю якісний гумор. Щоб сюжет тримав у напрузі, був динамічним, пригодницьким. Люблю молодіжні сюжети про сучасний світ і фантастичні пригоди. Обожнюю комікси, читаю мангу.
Зараз дочитую "Смерть митця" – надзвичайно актуальна книга для людей, які працюють у творчій сфері сучасного диджиталізованого світу режиму онлайн.
Подобається, як пише Фіцек, Бакман, Мейн, Кінг, Ялом. З дитячого мастрід – Крессіда Коуелл. Читаю сучасних українських авторів. З останніх прочитаних – детектив "Тенета 2.0." Віктора Янкевича і гостросоціальний містичний роман "Троян-зілля" Дари Корній. Зараз в процесі "Мандрівного цирку" Наталії Довгопол. Люблю нонфікшн по психології, самопізнанню і саморозвитку. Також – сторітелинг та все про письмо.
Якою була найперша моя книжка, так зразу і не пригадаю. Гадаю, це точно була якась дитяча казка абощо. Але є книга, яка найбільше закарбувалася у моїй пам'яті, – "Портрет Доріана Грея" Оскара Вайльда. Саме ця книга показала мені, що нашій уяві немає меж. Чудові описи автора у парі з фантазією творили картинку, яку не міг відтворити жоден режисер, який брався за екранізацію. І це мене полонило.
Відтоді я зрозумів, що фільми, як правило, – жалюгідні хрестоматії книжок. Не дарма ж порівнюють чтиво з айсбергом, де екранізація – лише його вершинка.
Можете закидати мене мокрими газетами, але я все ж віддам перевагу саме електронній книзі. У цьому випадку мовиться про комфорт. Я надзвичайно багато подорожую, і возити з собою величезні книжки – сумнівне задоволення. Особливо в тих ситуаціях, коли з багажу у мене лише рюкзак. Натомість у смартфоні або електронній книзі я можу перевозити з собою цілу бібліотеку. Ба більше: у будь-який момент я можу її поповнити. Головне, щоб був доступ до інтернету і гроші на картці. Але є й винятки.
Я люблю хорошу та якісну поліграфію. Тож колекційні видання викликають у мене непідробний захват. Не дарма ж я хочу зібрати собі усіх ілюстрованих "Гаррі Поттерів".
Чому читаю? По-перше, мені дуже важливо збагачувати свою мову. І книги цьому сприяють якнайкраще. По-друге, за допомогою чтива можна розслабитися та позбутися стресу. А це особливо цінно після насиченого робочого дня, коли ти по 12 годин перебуваєш під напругою. По-третє, це чудова можливість знайти однодумців, обмінюватися книжками та емоціями, пов'язаними з їхнім прочитанням.
Що ж стосується емоцій, то за допомогою читання я намагаюся прокачувати емпатію. Здатність співпереживати головному герою – протагоніст він, чи антагоніст – неоціненна.
Я пам'ятаю книжку, яку було найважче купувати – "Польові дослідження з українського сексу." Так, Оксана Забужко. Так, контент 18+, і, звісно, мені тоді не було 18. Пам'ятаю, що книжка була у плівці, тому її навіть не можна було розгорнути, понюхати й бодай вловити суть книги. Але ж було цікаво, тому я ризикнула і пішла з нею на касу. Здавалося, що продаватимуть її так, як цигарки в МАФах – за паспортом. Тому я своїми спітнілими долонями віднесла на касу, мені її пробили, я заплатила і вуаля – вже ввечері я тужилася над текстом, якого тоді навіть не розуміла.
Для мене читання – подорож в іншу країну. Їдеш відпочивати, а насправді втомлюєшся. І тільки коли прилітаєш додому, розумієш, який це кайф перезавантажитися і не думати жодної хвилини про турботи та роботу.
Книжка – як чергова подорож. Іноді від неї втомлюєшся, бо все ж читання потребує зусиль, але опісля – цілковитий катарсис.
Я люблю відкрити для себе нові звороти та нові слова, пройматися новими почуттями та новими людськими історіями. Звісно, якщо книжка якісна і цікава, якщо ця подорож вартувала того часу, якого в мене ніколи немає.
Я не шукаю книги спеціально для професійного розвитку. Шукаю книги, які розширюють горизонт мого бачення. Скажімо, моя професія тісно пов'язана із текстом. Але я не купую книги на кшталт – 10 законів ідеального тексту. Хоча базові книги для роботи з текстом в мене є, але їх порівняно не так багато. Частіше я купую книги про те, скажімо, як навчитися концентруватися на головному або як налагодити комунікацію з колегами.
Я вчуся розуміти себе і людей. Це і є моя найбільша і найклопіткіша робота для професійного розвитку.
Тому книгами для роботи вважаю ті, які зав'язані на психології або побудові різних процесів. Здебільшого це якийсь нон-фікшн. А відпочиваю я з короткою формою. Це можуть бути есе, вірші, історії різних людей. Коли дуже мало часу на читання, довгими романами складно пройнятися. Часто починаю читати, відкладаю і через кілька днів забуваю про що взагалі йшлося, тому доводиться перечитувати заново. А з короткою формою такого не буває. Почитала історію, надихнулася, а через кілька днів прочитала зовсім нову історію. Це як серіал "Чорне дзеркало". Він не зобов'язує пам'ятати сюжет з попередньої серії, і навіть не зобов'язує дивитися усе послідовно. Так і коротка форма – жодних зобов'язань, просто читаєш і відпочиваєш, коли є на це змога.
Книги для мене – необхідний тренажер для мозку.
Книги потрібні також, аби ґрунтовно розібратись у якомусь певному аспекті професійної діяльності. Зазвичай книги професійного спрямування читаю за порадою вчителів, менторів, коучів, тож це абсолютно різні підручники, до яких важко підібрати спільний знаменник. Я читаю, щоб підтримувати свою мову на хорошому рівні. Часом, читання дарує настільки круті емоції, що починаю мріяти зняти кіно за тією історією, що прочитав.
Хіба можна не читати? У декреті можна засумувати від часто повторюваних дій, банальних подій. А так я знаю, що відбувається у світі, можу поговорити на різні теми з людьми, а не тільки про навколодітне.
Читання дарує відчуття того, що я не випадаю з життя.
У нас з донькою є ритуал, який ми проходимо кожного дня перед обіднім сном – беремо книжку з собою в ліжко. Єва любить пару хвилин і мені "почитати". Зараз маю проблему, бо читаю в електронці, а вона того не розуміє і хоче забрати, бо думає, що дивлюся відео.
А насправді я не зовсім і знайомлю її з книжками. Вона просто часто мене бачить з книжкою в руках.
Часто дослухаюся до рекомендацій сучасних письменників чи книжкових блогерів, дивлюся, що вони читають. У них зазвичай є списки must read. Можу обрати якусь книжку просто в книжкових магазинах чи онлайнових в "топах". Цікавлюся новинками. Останні роки цікавить більше психологія, особливо дитяча. Цікавлюся різними темами, наприклад, війни (не тільки російсько-української). Це можуть бути як художні книжки – "Доця", "Подорож Цильки", так і не зовсім художні – "Ніби мене немає" (на реальних подіях), "Жертвам сниться велика воєнна перемога". Зараз читаю багато про воєнні злочини, які були скоєні в Югославії. У зв'язку з сучасними подіями в Афганістані планую прочитати "Я Малала".
Спілкувалася Валентина Рущак
До теми: 30 молодих українців, які прославляють Батьківщину крутими здобутками