До початку повномасштабного вторгнення ми в більшості не помічали того, як "братній народ" висвітлює нашу країну у своїй культурі. Лише тепер ми звернули увагу на роль України в радянських фільмах.
Кінематограф – це один з наймогутніших елементів пропаганди у руках комуністичних вождів. Про те, в якому світлі показували Україну в радянських фільмах розповідає ютуб-канал Загін кіноманів, передає Радіо Максимум.
Цікаво: Творці фільму "Довбуш" влаштовують виїзні покази військовим: деталі
В Радянському союзі пропаганда була ключем до побудови держави. Адже вона створювала власну модель світу завдяки таким елементам, як журналістика, література, художнє мистецтво, радіо, кіно, телебачення тощо.
Кінематограф же став найзручнішим способом транслювати “потрібну” інформацію в маси, адже фільми дивились усі. Це хороший та простий спосіб для держави, щоб створювати уявлення людей щодо своєї історії, менталітету, ідеології та культури в цілому.
Це агітаційний радянський німий художній фільм, один з перших дослідів радянської історико-революційної постановки з батальними сценами. Він розповідає про боротьбу радянських військ із загонами української націоналістичної еміграції (петлюровцями) і підпілля на початку 1920-х років.
Фільм відомий участю в ньому одного з лідерів цього руху, Юрка Тютюнника, який зіграв у фільмі самого себе й за сценарієм фільму перейшов на бік совітів та "розкаявся". У фільмі є звичний для російської антиукраїнської пропаганди образ так званого "антисеміта Симона Петлюри", який має на меті закріпити за Петлюрою та українцями тавро "антисемітів" та "вбивць".
Стрічка розпочинається з козацького маршу, але одразу після цього йдуть російські титри, де у всіх проблемах звинувачують Петлюру. Згодом у стрічці показують Симона Васильовича, який готовий продати свою армію полякам за хорошу суму. Цей фільм просякнутий найрадикальнішою пропагандою в сторону армії УНР.
Це радянський художній фільм, знятий режисером Олександром Павловським. В основі сюжету лежить біографія колишнього генерала-хорунжого Юрка Тютюнника та спецоперація чекістів із виведення його на радянську територію. Щоправда, ім'я героя Юрій Турчин, а грає його Іван Миколайчук.
Спершу товариші сидять у Львові та розмовляють на політичні теми. Герой Миколайчука обурюється з масштабу радянської пропаганди. На що його товариш відповідає, що можливо це все правда і в СРСР все справді класно.
У фільмі багато пропагандистських фраз та наративів про “один народ”, Київську Русь, Малоросію тощо. Ці ж фрази часто можна почути й під час російсько-української війни.
Це російський радянський німий художній фільм, знятий режисером Сергієм Ейзенштейном на кіностудії "Мосфільм" у 1925 році. Він неодноразово в різні роки визнавався найкращим або одним з найкращих фільмів всіх часів і народів за підсумками опитувань критиків, кінорежисерів і публіки.
Дія фільму розгортається в Одесі на початку XX століття. Матроси одного з суден, що стоять в Одеському порту, підняли бунт, адже їх годували їжею з хробаками. Бунт був придушений, а його ідейний ватажок, Вакуленчук, убитий. На похорон Вакуленчука збираються мешканці міста, але по них відкривають вогонь. Для придушення повстання викликається Чорноморська ескадра, але матроси відмовляються стріляти по мирних жителях.
Масштаби знімань стрічки вражають, як на 1930 рік. Проте за сюжетом, Одеса – це російське місто. Тому сотні тисяч поціновувачів фільму по всьому світу можуть сформувати хибне уявлення про українців.
Це український радянський двосерійний художній фільм за мотивами однойменної повісті О. Козачинського. Ряд українських журналістів, зокрема Дарія Гірна та Роман Маленков викрили пропаганду українофобії у фільмі "Зелений фургон".
У ньому українців, в першу чергу україномовних, часто зображали кумедними та карикатурними персонажами, яких грали другорядні актори. Протиставленням яких були "благородні" росіяни.
За сюжетом спершу нас знайомлять з реаліями Одеси, що, мовляв, часто влада змінюється. У місті живуть лише росіяни, які перечікують цю всю вакханалію та чекають на “своїх”. Проте у селі під Одесою місцеві спілкуються українською, але вони всі дивні та неграмотні алкоголіки.
Це український радянський пропагандистський фільм 1956-го року, знятий на Кіностудії ім. О. Довженка. Сюжетна лінія описує боротьбу українського козацтва на чолі з Богданом Хмельницьким проти військ польських магнатів, котра завершилась Переяславською радою.
Стрічка насичена відмінно знятими масштабними батальними сценами, що загалом характерно для робіт В. Петрова. Також підібрано гарний музичний супровід – українські народні пісні що лунають у фільмі дійсно стали його окрасою.
Та водночас сценарій пронизаний великою кількістю пропаганди та заангажованості, характерної для того часу. У фільмі одразу пише, що українці боролись проти злих поляків та інших українців за свободу, незалежність та возз'єднання з росією.
Росія у всі роки фізично знищувала конкурентів в мистецькій галузі. Адже забрати в України державність виявилось недостатньо. Наша культура все одно створювалась, навіть в таких умовах. А вони її далі забороняли її та знищували, щоб російська виглядала на нашому фоні кращою та масштабнішою.
І ще: Словацький фільм "Фотофобія", створений за української копродукції, висунули на "Оскар"