Письменник та оглядач Ігор Бондар-Терещенко назвав круті науково-популярні книжки, які простими словами розкажуть про складні речі. Тільки цікава інформація у доступному форматі, яка змінить ваш погляд на багато речей. Перевірте!
Автори цих книжок роблять неможливе, перетворюючи складні наукові речі на захопливу, докладну й дуже веселу розвагу. І хоч би про що йшлося – еволюцію і життя на Марсі, царство тварин і самотність людей – відірватися від цього чтива буде нелегко.
Це цікаво: ТОП-5 книг жахів, від яких вам справді буде страшно
(Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2018)
На самому початку цієї книжки чимало поважних осіб, фахівці та знавців своєї справи рекомендують її всім, хто хоче краще розуміти основи економіки з найменшими зусиллями і найбільшим задоволенням. І це не дивно, адже автор зробив неможливе: перетворив вивчення економіки на захопливу, докладну й дуже веселу розвагу. До цього часу вважалося, що економіка й економісти – нудні чи взагалі відсталі.
"Економіст – той, хто добре розуміється на цифрах, але не має здібностей, щоб стати бухгалтером", – свідчить "народна" мудрість, але в цій книжці негативний образ розвіяно. Адже вплив економістів сьогодні стає все помітнішим у бізнесі й фінансових спільнотах. І нині вже кажуть, що, маючи 14-хвилинну розмову з економістом, ви 12 хвилин втрачаєте марно, оскільки давно вже пора щось робити на основі цієї розмови. Тож не дивно, що інвестиційна діяльність професійних менеджерів нині регулярно оцінюється на основі методів, розроблених саме фінансистами.
Ба більше: економісти впливають на безліч інших бізнес-рішень. Вони проектують попит на продукцію таких різних між собою компаній, як "General Motors" і "Procter & Gamble". Вони працюють у багатьох консалтингових компаніях, вирішуючи бізнес-задачі від стратегічного планування до інвентаризації. Вони допомагають інвестиційним фірмам створювати портфелі цінних паперів, аналізуючи співвідношення між очікуваними прибутками та ризиком. Вони консультують фінансових директорів корпорацій. Зрештою, саме вони допомагають нам стати багатими не на словах, а на справі.
(К.: Видавництво Жупанського, 2017)
Аналіз, аргументи з фактами, і головне, діагноз в книжці відомого палеонтолога і директора природничо-історичного музею в Роттердамі різкі, цинічні, як це притаманно науковцям, але, здається, справедливі. Читачеві вкотре пропонують замислитися над тим, чи не фашизм це збоку людини – призначення себе вінцем творіння, царем природи та еволюції, і чи не ущемлення це прав інших видів – мурах, крокодилів і навіть секвой.
"Ніщо не вказує на те, що еволюція мала на меті виникнення людини, – додає автор. – І ніщо не вказує на те, що життя обертається навколо одного-єдиного індивідуума. То чому ж ми самі вважаємо себе такими важливими, такими унікальними?" Таким чином, індивідуалізація за нашої доби доведена до абсурду, збігаючись з груповою поведінкою, що нагадує "поведінку табунця риб або зграї шпаків". Справді, життя не спиниться через те, що ролі в природі поміняються, оскільки, як вважає автор, види самі здатні себе підтримувати завдяки постійному перетасовуванню генетичного матеріалу, наче карти у колоді.
"Механізм, за допомогою якого ми перемішуємо карти, називається сексом", – пише він. Тож, аби вижити у майбутньому, нам потрібна мутація, щоб зробити наступний крок в еволюції. "Ми йтимемо назустріч своєму золотому майбутньому групами по щонайбільше декілька сотень людей і по одному чунцинському хмарочосу на колонію", – переконують нас у цьому своєрідному футуристичному маніфесті. І це не вигадка, адже автор дотримується тих самих фактів, яких упродовж еволюції дотримувалося життя.
У наш час приватні компанії, якими керують бунтарі-підприємці, такі як Ілон Маск, Джефф Безос, Річард Бренсон конкурують із NASA та низкою інших космічних агенцій за можливість першими висадитися на Марсі. Тож не дивно, що книжка про можливість познайомитися із Червоною планетою – так само провокаційна, її автор всерйоз обґрунтовує тезу про те, чому життя на Марсі — обов'язковий запасний план для людства, і пояснює, як це відбуватиметься та які можуть бути ризики.
Причому нас переконують, що найпізніше в 2030 році астронавти не просто полетять на Марс, але й покладуть початок його колонізації, тобто це буде експедиція в один кінець, оскільки астронавти мають заснувати перший аванпост людства за межами Землі. Звісно, першопрохідникам належить вирішити безліч складних проблем, але, схоже, що всі необхідні для цього технології є в їхньому розпорядженні вже сьогодні, тож космічна революція не за горами.
(Л.: Видавництво Старого Лева, 2017)
Ця книжка – справжній поліграфічно-пізнавальний шедевр, але не енциклопедія тваринного світу. Читача просто запрошують до музею тваринного царства, колекція якого нараховує понад 160 тварин, щоби в простій, доступній формі ознайомити із загальною класифікацією "живого" світу. На першому розвороті після вступу – Дерево Життя, з підписами і невеличкими іконками-ілюстраціями. Далі йдуть Галереї – Безхребетні, Риби, Амфібії, Рептилії, Птахи, Ссавці. Концептуальна ілюстративність видання не "перебиває" його інформаційної складової, тож комплексність подачі у цьому випадку тільки виграє. Крім того, опис подано стисло, концентровано, без зайвого переобтяження фактами.
"Клас головоногі об'єднує кальмарів та восьминогів, які з древніми представниками морської фауни і панували в морях протягом кількох мільйонів років до появи риби. Нині налічують близько 800 видів головоногих, які трапляються у всіх океанах на Землі. Назва "головоногі" походить від грецького cepkolopodo і відображає анатомічну будову цих тварин. їхній розмір визначають за довжиною порожнини тіла, що називається мантія і знаходиться за головою. Великий мозок та розвинуті органи чуттів дозволяють цим молюскам активно спілкуватися між собою. Іноді задля товариства еони навіть плавають із косяками риби".
Життя головного героя цьому роману щоразу полегшується лише тому, що він говорить зі своєю таксою. Разом з нею, живучи у багатолюдному Лос-Анджелесі, хлопець проводить майже весь час. Грає в "Монополію", їсть піцу, обговорює акторів кіно. Навіть ідучи до психотерапевта чи зустрічаючись із близьким другом, наш молодик все одно звіряється про це своїй чотириногій Лілі. У це важко повірити, але поволі звикаєш до цих діалогів, наче з живою людиною, ігрищ, забав, поїздок в гості на Різдво.
"Я тримав Лілі так, щоб її передні лапи лежали в мене на плечі й прошепотів їй у вухо: – Я прийду по тебе. За тиждень. Ніколи не думай, що я не повернусь. – Коли повернешся? – По семи снах. Прийду по тебе". Різдво тут згадано недаремно, воно виникає щоразу коли мова заходить про якісь буденні химери – тести Роршаха, які нагадують дитячі різдвяні листівки, забутий светр з оленями, в якому герой колись їздив на Різдво на східне узбережжя…
Натомість бридкий восьминіг, який заволодів тілом, душею і життям обох – нещасної такси та її не менш нещасливого господаря – це метафора не лише хвороби, але й щоденного тягаря обставин, які знищують віру, надію, кохання. Але навіть після смерті настає не забуття, а те саме відродження незабутнього, пам'ятного, дорогого.
"Я боюсь на неї глянути, плачу, – звіряється герой роману. – Коли восьминіг помер, вона стала такою, як раніше, – молоденькою Лілі. У її рухах з'явилась легкість, я тримаю її голову в руках і чухаю їй за вухами, промовляючи: "Моя дитинко!" знову й знову. – Що? – схвильовано питає Лілі. Я відповідаю те, що здатний вимовити тепер: – Ти тут".
Ігор Бондар-Терещенко, спеціально для Радіо МАКСИМУМ
Читайте також: 5 книг цієї весни, які варто прочитати кожному