24 серпня святкує день народження Стівен Фрай – британський актор, письменник, комік і ведучий, який став справжньою іконою інтелектуального гумору та дотепності. Його знають за блискучим почуттям гумору, харизмою і здатністю говорити про серйозні речі легко та з іронією.
Фрай завжди вмів знаходити правильні слова – про життя, любов, літературу, мистецтво і людську природу. У його висловах є і мудрість, і теплий сарказм, і спостережливість, яка змушує замислитися. Радіо МАКСИМУМ з посиланням на ресурс Кома пропонує добірку найцікавіших цитат Стівена Фрая, які надихають, змушують усміхнутися й нагадують, що життя занадто коротке, аби ставитися до нього надто серйозно.
Це цікаво: "Любов варта всього": сильні та ніжні цитати Сергія Жадана, які має знати кожен
Головне, в чому я хотів би бути впевненим, – що в нашому світі більш за талант, енергія, завзяття, цілеспрямованість й понад усе інше, вартує доброта. Що більше у світі доброти й життєрадісності, тим цей світ завжди кращий. А всі гучні слова – чесність, справедливість, істина – карлики в порівнянні з величчю доброти.
***
Облиште з’ясовувати, що спільного в успішних людей, подивіться краще, що об’єднує всіх неуспішних людей: вони весь час говорять лише про себе. "Мені потрібно зробити це, мені потрібно те…" – перші два слова зазвичай "мені потрібно". Тому їх ніхто й не любить, і тому вони ніколи не отримають того, що хочуть, через своє постійне "мені треба, я, мене, я, мій"…
Цікався довколишніми, використовуй очі, щоб дивитися на світ довкола, а не на самого себе, й тоді ти станеш цікавим, і люди до тебе потягнуться. Вони тягнуться до тепла й чарівності, які випромінюють ті, кому щиро цікаві інші.
***
Багато разів я прикладав руку до грудей, щоб відчути, як під її тремтінням б’ється мотор серця, здіймаються легені, циркулює кров. У цих відчуттях мене вражав той факт, наскільки величезною силою я володію. Не магічною, а справжньою силою. Сил просто жити й чинити опір труднощам вже вдосталь, але я відчував, що в мене є ще й сила творити, примножувати, радувати, розважати й видозмінювати.
***
Якось я мало не видав книгу в жанрі корисних порад. Вона називалася б "Стівен Фрай – про те, як стати щасливим: успіх гарантований!". Люди, купивши її, виявляли б, що вона складається з пустих сторінок, й тільки на першій написано: "Припиніть себе шкодувати – й ви будете щасливі". А решту сторінок були б призначені для малюнків або записів цікавих ідей, – ось яка це була б книжка, причому дуже крута книжка. Так і хочеться вигукнути: "О, як все просто!" Але ні, насправді припинити себе жаліти зовсім не просто, це страшенно важко. Тому що нам завжди себе шкода, врешті-решт, вся Книга Буття саме про це.
***
Мені іноді допомагає думати про настрій та почуття, як про погоду. Ось кілька очевидних фактів: погода реальна; її неможливо змінити, просто забажавши, щоб вона змінилася. Якщо темно й падає дощ, значить, темно та падає дощ, і ми це не виправимо. Сутінки та дощ можуть тривати два тижні поспіль. Але колись знову стане сонячно. Наблизити цей день не є в нашій владі, але сонце з’явиться, цей день настане.
Так само й з настроєм. Хибно вважати, ніби наші почуття оманливі, ні, вони цілком реальні. Депресія, тривога, апатія такі ж реальні, як погода, і такі ж нам непідвладні. І ніхто в цьому не винен. Але й вони минуть, неодмінно минуть. Як ми миримося з погодою, так само доводиться миритися і з тим, яким іноді здається життя. "Сьогодні огидний день", – констатуємо ми, і це цілком реалістичний підхід, який допомагає нам придбати щось на кшталт уявної парасольки. "Гей-гей, тут дощ, я в цьому не винен і нічого не можу з цим вдіяти, треба перечекати. А завтра цілком може виглянути сонечко, і вже тут я свого не втрачу".
***
Дехто впевнений, ніби їхній самореалізації перешкоджають численні азійці в Англії, існування королівської сім’ї, інтенсивність дорожнього руху у них під вікнами, підступність профспілок, байдужі роботодавці, небажання бездіяльність служб охорони здоров’я, комунізм, капіталізм, атеїзм, та що завгодно насправді, – за винятком лише їх власної марної й легковажної неспроможності взяти себе в руки.
***
У мене є теорія – чимала частина бід нашого дурного й захопливого світу виникає з того, що ми постійно вибачаємося за те, за що перепрошувати абсолютно не потрібно. А ось за те, за що варто вибачатися, вважаємо не обов’язковим.
Мені слід просити вибачення за віроломство, зневагу, обман, жорстокість, відсутність доброти, марнославство й ницість, але не за спонукання, викликані моїми статевими органами, й вже тим більше не за сердечні пориви. Я можу жалкувати про ці пориви, гірко про них журитися, часом лаяти їх, клясти й посилати до бісової матері, але вибачатися – ні, за умови, що вони нікому не завдають шкоди. Культура, яка вимагає, щоб люди просили вибачення за те, в чому вони не винні, – ось вам гарне визначення тиранії, як я її розумію.
***
Парадоксальним чином ненависть до себе – один з головних симптомів клінічного нарцисизму. Лише розповідаючи самим собі й усьому світові, як ми себе ненавидимо, ми забезпечуємо собі шквал похвал й проявів захоплення, якого, як ми вважаємо, заслуговуємо.
***
Ймовірно, зараз я щасливіший, ніж раніше, й все ж маю визнати, що проміняв би себе, такого, яким став, на те, щоб бути тим, вічно нещасним, нервовим, сором’язливим, здивованим й зневіреним 16-річним Стівеном. Роздратованим, пройнятим тривогою й безглуздим, але живим. Тому що він вмів відчувати, а вміти відчувати – важливіше, за те, як себе почуваєш. Змертвіння душі – єдиний непростимий злочин, а якщо щастя на щось і здатне, то це на те, щоб замаскувати змертвіння душі.
***
Якщо вдуматися, у кохання немає мети – це і робить його настільки величним. Мета є у сексу, в сенсі розрядки або іноді розмноження, але кохання, як і будь-яке мистецтво, як казав Оскар Уайльд, марне. Саме непотрібні речі роблять життя таким, що заслуговує того, щоб жити, й водночас сповненим загроз: вино, кохання, мистецтво, краса. Без них життя безпечне, але не варте занепокоєння.