Радіо 24 дізналося найцікавіше про гурт "Сальто Назад", який мало хто знав до нацвідбору на "Євробачення-2017". Тепер же інтерес до музикантів шалено високий.
Гурт "Сальто Назад" пройшов у фінал Нацвідбору на Євробачення-2017 за підсумками першого півфіналу. За пісню "О мамо!" вони отримали 14 балів – 8 від журі і 6 від глядачів.
Група була створена композитором Іваном Клименком і його другом, солістом Олександром Слободяником (Табом) у Києві в 2011 році.
Радіо 24 поспілкувалося з неймовірно позитивним хлопцем – солістом "Сальто Назад" Олександром Слободяником.
Навіщо вам потрібен цей конкурс?
Це досвід якийсь новий, і тим паче – на великій сцені з новою аудиторією. Також, звісно, аби розширити своє коло слухачів і показати їм свою музику. Дуже круто, що за один виступ про неї дізнається так багато людей. Багато людей додалося в наші соцмережі. Дякують, кажуть, що знайшли щось нове і вважають нашу музику справжньою та щирою. Заради цього варто продовжувати працювати, мабуть, за цим ми і пішли туди.
Для нас дуже важливо надихати і підтримувати людей своєю музикою. Особливо зараз.
Чому взагалі вирішили податися на Національний відбір?
Ми ніколи не стежили за конкурсом. У нас навіть телевізора майже ні в кого немає. Ми ж взагалі іншу музику робимо.
Заявку на нацвідбір гурт подав після того, як наш музичний матеріал Костянтину Меладзе дала МамаРіка, якій наш Іван Клименко повністю написав новий репертуар, включаючи її конкурсну пісню "We are one". Все сталося само собою.
Ми нічого не робили спеціально: ні не перекладали пісню, ні не змінювали назви. Добре, коли все відбувається так, як має бути.
Як народилася пісня для конкурсу? Чим взагалі займаєтеся в гурті особисто ви?
Я придумав цей приспів у пісні "О мамо ". Я голос в гурті та інколи придумую вокальні партії і оці всі наспівування.
Намагаюся тонко відчувати і передавати усі свої емоції слухачеві. Своєю шаманською мовою придумую всякі там нариси. Потім ми їх перетворюємо на слова разом з нашим Іваном.
Російський виконавець Міхей (гурт "Михей и Джуманджи") надихнув мене займатися музикою. Йому певним чином завдячую тим, чим зараз займаюся. Йому теж спочатку писали пісні і він їх співав, а потім сам почав. Мрію, що колись і як так зможу. Я вже дозрів до цього. Треба лише полагодити комп’ютер, створити вдома власний студійний куточок для усамітнення і почати писати.
Як виникла назва і, власне, сам гурт?
Ми познайомилися з Іваном. Тоді ще він грав у колективі Funk-U. Я тоді теж з ними почав тусуватися, їздити. Я був їхнім ведучим, ми виступали. Потім, коли розпався їхній гурт, ми і створили "Сальто Назад". Записали один альбом, потім другий, і вирушили в подорожі – хто в Азію, хто в гори. Кожен у свої. В 2016-му році повернулися і зробили нове "Сальто".
А стосовно назви – якось я запропонував Івану: давай ти станеш навпочіпки, а я з твоєї спини стрибну сальто назад. Головою просто гепнувся. Всі думали, що відкинувся вже. Але я прийшов до тями і одразу почав сміятися.
В мене навіть татуювання є із цим написом ("Сальто Назад"). Ми йдемо проти течії стрибками назад, але прямуємо тільки вперед.
Хочете вийти на західний ринок? Маєте англомовні треки?
Зараз нас більше цікавить українська аудиторія. Це наша головна ціль. Поки ми курс взяли на розвиток української україномовної музики. Всі сили зараз сюди.
Хоча на західні ми залюбки теж не відмовилися б вийти. Ми любимо експериментувати і слухаємо багато музики різними мовами.
З англомовного був лише начерк, який ми потім переклали українською та зробили "Не вмію". Це був радше сімейний експеримент.
Чому на сцені нацвідбору під час виступу не було вашого Івана Клименка?
Він автор пісень, ідейний натхненник та бос нашого лейблу Rookodill'a. Його не було, бо він, по-перше, не виконує у цій пісні ніяких партій, та й номер був так побудований, що це було недоцільно.
Звідки з'явилося Ваше прізвисько Таб?
Таб почали називати приблизно в 7 класі, коли я записався на брейк-данс в Будинок вчителя, що на Володимирській. Тоді було не модно бути просто Сашком в колі бі-бойскої туси, тоді друг запропонував, давай ти будеш Таб. Він любив постійно вигадувати різні історії, і придумав, що нібито був такий великий танцюрист Таб, що крутився на голові, зламав шию і помер, ось на честь нього у мене таке прізвисько, яке мені як друге ім'я.
В якихось інших країнах виступали?
В той час, коли в нас, так би мовити, вистрілив новий альбом, у вузьких колах поціновувачів такої музики ми трішки поїздили. Це було ближнє зарубіжжя: Росія (Пітер та Москва), Білорусь, Ізраїль. Зараз Росію вже не відвідуємо.
З 2016-го гурт повністю звернувся до україномовної творчості. З чим це пов’язано?
Ми зробили два альбоми російськомовних пісень, а потім почали експериментувати. Я зловив себе на думці, що українською дуже мелодійно та органічно звучать пісні. Мені дуже приємно співати нею, легше навіть.
Яка музика Вас надихала?
Groundation - the Miracle (2012) Kelissa - Spellbound (2017) Stephen Marley - Revalation part II Ondubgrond - Addvice Ky-Mani Marley & Gentleman - Coversation. Та багато іншого.
Ми ж в Україні живемо. Ми хочемо розвивати українську музику.
Зійшлися всі зірки: по мові, по музиці, є бажання черпати натхнення у фольклорі.
Як вважаєте, чи існує в нас шоу-бізнес як такий? Зараз слухачі не дуже-то і платять за контент. Як плануєте виживати?
Ми маленька крапля в цьому морі або радше поки болоті. Нам здається, що зараз навпаки йде дуже стрімка тенденція до покращення. Багато хто запитує де придбати наші треки, а не просто завантажує їх. Цей процес не відбуватиметься одразу. Він вже запущений і йде повільними кроками.
Якихось значних результатів варто очікувати через 2-3 роки. Віримо, що якщо таких ідейних людей, як ми, ставатиме все більше, які націлені на розвиток якісної музики з гарним словом, тоді і змінюватиметься сумління слухача на краще. Тоді і змінимо країну.
За рахунок чого зараз живе гурт? Корпоративи бувають?
Взагалі-то на концертах. Але зараз гроші в гурт вкладає наш Іван Клименко, який заробляє на створенні музики та саунд-продюсуванні вітчизняних зірок. Потім усе зароблене вкладає в просування лейблу Rookodill'a і власне, в "Сальто Назад".
Раніше було декілька виступів на весіллях. Але одного разу ми пообіцяли одне одному, що більше ніколи не братимемо участі в таких заходах. Зазвичай ми розглядаємо усі пропозиції. Але в 90% все ж таки відмовляємо.
Якось до нас звернулася тютюнова компанія, і ми відмовили, бо не хочемо мати нічого спільного зі шкідливими звичками. Ми за здоровий спосіб життя: не палимо не вживаємо алкоголь і не їмо м’яса.
А ще я в зал ходжу. Через Євробачення довелося пропустити цілий тиждень тренувань.
У Росію вас зараз запрошують?
Напевно, й не запрошуватимуть, бо ми ж українською почали співати. Нас там хтось застрелить. Але це чорний гумор, насправді.
Ми зараз не їздимо, бо це наша позиція. Але й не засуджуємо нікого – у всіх можуть бути свої особисті обставини.
Нам зараз дуже важко від новин. Особливо від останніх новин із зони АТО. Зазвичай намагаємося їх не дивитися. Дуже переймаємося війною і стражданням людей.
Концентруємося на тому, щоб нести любов і добро, та намагаємося не депресувати. Усім теж радили би відволікатися, ходити на концерти.
Чи ставитимете якийсь танцювальний номер на фінал? Звідки навчилися танцювати?
Це роки молодості. Наше покоління майже завжди починало свій шлях у хіп-хоп і з брейкдансу. Я ходив у школу Traffic Jam. Близько п’яти років займався. Брейк мені дав базу: почуття ритму, вміння джемити. Але я вже, звичайно, не той.
Ми ще не думали над номером. Поки що видихаємо після відбору.
Більше про всіх українських півфіналістів читайте у спецпроекті "Євробачення-2017: хто гідний представляти Україну?" і голосуйте за свого фаворита!
Спілкувався Марко Діденко