Раптова любов до чорного гумору може бути ознакою хвороби

Порівнявши сміх здорових людей і пацієнтів з діагностованою деменцією, британські вчені виявили між ними суттєві відмінності: хворі явно воліють прості, гротескні комедії і жарти.

Для досліджень співробітники Університетського коледжу Лондона (UCL) відібрали 48 пацієнтів, що страждали від типових вікових нейродегенеративних захворювань — лобово-скроневої деменції і хвороби Альцгеймера. Також у дослідженні брала участь група з 21 здорового добровольця того ж віку. Їм пропонувалося вибрати улюблені комедійні фільми зі списку, який містив стрічки в манері буфонади (скажімо, «Містер Бін»), сатири («Так, пане міністре») або виражено абсурдний гумор («Монті Пайтон»). Представники групи «хворих» набагато частіше надавали перевагу більш складному сатиричному або абсурдному гумору, передає Nacked Science.

Також автори дослідження зібрали свідчення родичів хворих, опитавши їх про випадки найдивнішої поведінки, яку вони демонстрували за останні 15 років. І деякі з них, справді, відзначили зміни почуття гумору: ще до офіційної постановки діагнозу люди раптом починали цінувати чорний гумор. Причому дійсно чорний, часом знаходячи неймовірно сміховинними навіть найтрагічніші випадки з життя або сцени в кіно. Один з них довго сміявся, побачивши, як його дружина сильно обпеклася. Деякі влаштовували істеричний регіт, побачивши щось, що нормальна людина навряд чи вважала би смішним — наприклад, пса, що гавкає чи погано припарковану машину.

За словами одного з авторів роботи Камілли Кларк: «оскільки почуття гумору є для нас визначальним, оскільки воно використовується для вибудовування взаємин з оточуючими, то зміни в тому, що здається нам смішним, може вказувати на далекосяжні наслідки».

«Гумор може бути надзвичайно чутливим інструментом для діагностування деменції, — додає вона, — адже він залучає такі різні аспекти роботи мозку, як логіка, емоції і соціальну увагу».

Варто зауважити, що одинична робота, та ще при таких малих обсягах вибірки — аж ніяк не вирок любителям чорного гумору або буфонади. Зрештою, автори вказують лише на зміну почуття смішного. Тим же, хто з самого дитинства любить «позловтішатися» над чим-небудь невеселим, діагноз на цій підставі ставити не варто.