Вчені досі не можуть пояснити, що насправді відбувається з людиною під час клінічної смерті. Пропонуємо вам порівняти розповіді самих пацієнтів, які пережили таке. Висновки робіть самі.
Близько 10% людей, які пережили клінічну смерть, розповідають надзвичайні історії. Вчені пояснюють це тим, що після смерті частина мозку, що відповідає за уяву, працює ще 30 секунд, породжуючи за цей час цілі світи в нашій голові. Пацієнти ж стверджують, що це не що інше, як доказ життя після смерті.
"Лікарі попередили, що я можу розраховувати лише на 5% успішності операції. Ризикнули робити. У якийсь момент моє серце зупинилося. Я пам'ятаю, як побачив мою недавно померлу бабусю, яка гладила мене по скронях. Все було чорно-білим. Я не рухався, тому вона стала нервувати, трясти мене, потім перейшла на крик: вона кричала і кричала моя ім'я, поки я нарешті не знайшов в собі сили відкрити рот, щоб відповісти їй. Я ковтнув порцію повітря, і задуха минулася. Бабуся посміхнулася. А я різко відчув холодний операційний стіл".
"Було багато інших людей, що йшли на вершину гори, яка вабила всіх яскравим світлом. Вони виглядали абсолютно звичайними. Але я розумів, що всі вони були мертві, як і я. Раптом з натовпу вискочила моя покійна кузина і сказала мені: "Дін, повертайся назад". Мене не називали Діном з дитинства, і вона була однією з небагатьох людей, які взагалі знали цю варіацію імені. Тоді я обернувся, щоб зрозуміти, що вона мала на увазі під словом "назад", і мене буквально вдарило в ліжко в лікарні, де навколо мене в паніці бігали лікарі".
"Я побачила, що я лежу на операційному столі і дивлюся на себе з боку. Довкола метушня: лікарі, медсестри "заводять" мені серце. Я бачу їх, я чую їх, а вони мене ні. І тут одна медсестра бере ампулу і, надламуючи кінчик, ранить собі палець – під її рукавичкою накопичується кров. Потім настає повна темрява. Бачу таку картину: моя кухня, за столом сидять мати з батьком, мама плаче, батько перекидає чарку за чаркою коньяку – мене не бачать. Знову темрява.
Я розплющую очі, все навколо в моніторах, трубки, я не відчуваю тіла, не можу поворухнутися. І тут бачу медсестру, ту саму, яка ампулою поранила палець. Вона каже мені, що мене збила машина, що я в лікарні, скоро прийдуть батьки. Я питаю: а ваш палець вже пройшов? Ви ж поранили його, коли ампулу розкривали. Вона, розкривши рот, на мить втратила дар мови. Виявилося, що минуло вже 5 днів".
"Моя машина була розбита, а через хвилину в неї врізалася величезна фура. Я зрозуміла, що сьогодні помру. Потім сталося щось дуже дивне, чому досі у мене немає логічних пояснень. Я лежала в крові, придавлена шматками заліза всередині своєї машини, в очікуванні смерті. І тут різко мене огорнуло дивне почуття спокою. Причому не тільки відчуття – мені здалося, що через вікно машини до мене простягнулися руки, щоб обійняти мене, забрати або витягнути звідти. Я не могла бачити обличчя цього чоловіка, жінки чи якогось істоти. Просто стало дуже легко і тепло".
"Я бігав по своїй кімнаті, збирався похапцем. Покликав друзів – нікого немає. Але при цьому чую шум з дверей. Пішов перевіряти, у чому справа. За дверима виявилося багато людей: хтось стояв, хтось – сидів, схиливши голову, хтось плакав, а я лежав на підлозі. І я був мертвий. Але справжній я тут! Я кричав усім: "Подивіться сюди, я не помер!". Але нікому не було до мене справи. Після марних спроб привернути до себе увагу я повернувся в свою кімнату і став думати про те, що я дійсно помер".
Читайте також: Вчені нарешті пояснили, що таке клінічна смерть