14 жовтня ми відзначаємо День українського козацтва та День захисника України. Зібрали для вас потужні пісні про козаків та їхніх нащадків-захисників, які неможливо слухати без сліз... Нехай козацька пісня додасть вам віри в перемогу!
Козацькі пісні – важливий пласт народної творчості, який передається з покоління в покоління. Ми зобов'язані пам'ятати про наших перших захисників, нащадками яких є сучасні воїни та добровольці. Зібрали для вас найкращі композиції про козаків та тексти до них.
Гей, там на горі Січ іде,
Гей, малиновий стяг несе,
Приспів:
Гей, малиновий, наше славне товариство,
Гей, маршерує, раз, два, три.
Гей, на переді кошовий,
Гей, як той орел степовий,
Гей, а позаду осавул,
Гей, твердий хлопець, як той мур.
Гей, а по боках четарі,
Гей, то сторожі огневі,
Гей, отамане, батьку наш!
Гей, веди, батьку, вперед нас!
Гей, не заллє нас вражий вал,
Гей, бо з нас кождий радикал.
Гей, молод хлопче, позір май,
Гей, та до Січи приставай.
Гей, наша Січа дорога,
Гей, як та мати, всім одна.
Гей, повій, вітре, з синіх гір,
Гей, на прапор наш, на топір.
Гей, повій, вітре, зі степів,
Гей, дай нам силу козаків.
Гей, дай нам силу і відвагу,
Гей, Україні на славу.
Ой на горі та женці жнуть,
А попід горою,
Яром-долиною
Козаки йдуть.
Гей, долиною,
Гей, широкою,
Козаки йдуть.
Попереду Дорошенко
Веде своє військо,
Військо запорізьке,
Хорошенько.
Гей, долиною,
Гей, широкою,
Хорошенько.
А позаду Сагайдачний,
Що проміняв жінку
На тютюн та люльку,
Необачний.
Гей, долиною,
Гей, широкою,
Необачний.
"Гей, вернися, Сагайдачний,
Візьми свою жінку,
Віддай тютюн-люльку,
Необачний!
Гей, долиною,
Гей, широкою,
Необачний!"
"Мені з жінкою не возиться,
А тютюн та люлька
Козаку в дорозі
Знадобиться!
Гей, долиною,
Гей, широкою,
Знадобиться.
Гей, хто в лісі, озовися!
Та викрешем вогню,
Та закурим люльку,
Не журися!
Гей, долиною,
Гей, широкою,
Не журися!"
Розпрягайте, хлопці, коні
Та лягайте спочивать,
А я піду в сад зелений,
В сад криниченьку копать.
Копав, копав криниченьку
У вишневому саду...
Чи не вийде дівчинонька
Рано-вранці по воду?
Вийшла, вийшла дівчинонька
В сад вишневий воду брать,
А за нею козаченько
Веде коня напувать.
Просив, просив відеречка,
Вона йому не дала,
Дарив, дарив з руки перстень,*
Вона його не взяла.
"Знаю, знаю, дівчинонько,
Чим я тебе розгнівив:
Що я вчора ізвечора
Із другою говорив.
Вона ростом невеличка,
Ще й літами молода,
Руса коса до пояса,
В косі стрічка голуба".
Їхав, їхав козак містом,
Під копитом камінь тріснув та раз, два!
Під копитом камінь тріснув та раз!
Під копитом камінь тріснув,
Соловейко в саду свиснув та раз, два!
Соловейко в саду свиснув та раз!
"Соловейку, ти мій брате,
Виклич мені дівча з хати та раз, два!
Виклич мені дівча з хати та раз!
Виклич мені дівча з хати,
Мушу в неї розпитати та раз, два!
Мушу в неї розпитати та раз!
Мушу в неї розпитати,
Чи не била вчора мати та раз, два!
Чи не била вчора мати та раз!"
"Ой хоч била, не сварила,
Що з козаком говорила та раз, два!
Що з козаком говорила та раз!"
Ой у лузі червона калина похилилася,
Чогось наша славна Україна зажурилася.
А ми тую червону калину підіймемо,
А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо!
Марширують наші добровольці у кривавий тан
Визволяти братів-українців з ворожих кайдан.
А ми наших братів-українців визволимо,
А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо!
Не хилися, червона калино, маєш білий цвіт.
Не журися, славна Україно, маєш вільний рід.
А ми тую червону калину підіймемо,
А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо!
Гей, у полі ярої пшениці золотистий лан,
Розпочали стрільці українські з ворогами тан!
А ми тую ярую пшеницю ізберемо,
А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо!
Як повіє буйнесенький вітер з широких степів,
Та й прославить по всій Україні січових стрільців.
А ми тую стрілецькую славу збережемо,
А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо!
Простелились купами тумани
Через далі гомінких віків...
Гей! Збирались пани-отамани
Та й вести до бою козаків.
Завтра бій, потрібно вирушати –
Налетіла чорная орда.
Ой, не плач за мною, стара мати,
І не плач, дівчино молода.
Приспів:
Шаблі ще не пощербилися,
Порох не розсипався!
Гей, браття, сідлай коні!
Гей! – Кров ударить в скроні!
Гей! По землі несеться тупіт і гук.
Гей, рід калиновий!
Гей, стяг малиновий!
Гей! Пане підстаршино,
Піднімай бунчук.
На світанку кинулись до бою,
В серці кожнім відчувався жар.
Ех! Зламали бусурманські строї,
Козаки зламали волю яничар.
Хай тремтять тевтони й московити,
Хижа Порта і Посполита Річ,
А ще запроданці – бо всі будуть биті,
Хто веде війну на Русь та Січ.
Повіяв вітер степовий,
Трава ся похилила.
Впав в бою стрілець січовий,
Дівчина затужила.
А був то хлопець молодий,
Його б лишень кохати.
Він впав, як той сухий листок,
Повік буде лежати.
Летить ворон з чужих сторон
Та й жалібненько кряче:
"Вставай, козаче молодий,
Твоя дівчина плаче!"
Заплаче мати не одна,
Заплаче й чорнобрива,
Бо не одного козака,
Сира земля накрила.
Повіяв вітер степовий,
Трава ся похилила.
Впав в бою стрілець січовий,
Дівчина затужила.
Стоїть явір над водою, в воду похилився,
Молоденький козаченько сильно зажурився.
Не хилися, явороньку, ще ж ти зелененький;
Не журися, козаченьку, ще ж ти молоденький.
Не рад явір хилитися, – вода корінь миє;
Не рад козак журитися, – так серденько ниє.
Уродився козаченько, уродився, вдався,
А у степу при дорозі в неволю попався.
Що узяли козаченька в велику неволю,
Ой узяли в неволеньку, забили в кайдани.
Що в неділю до схід сонця усі дзвони дзвонять,
Молодого козаченька у кайданах водять.
Як забили у кайдани, ведуть перед пани;
Як привели перед пани, кайдани опали.
Ударились вражі пани об поли руками:
– Десь у тебе, козаченьку, отець-мати жива,
А що тобі, молодому, фортуна служила…
– Ой хоч жива, хоч не жива, у бога просила;
Ой тим мені, молодому, фортуна служила.
– Десь-то тебе, козаченьку, уродила мати,
Що як станеш по камені, то й підкови знати.
Десь взялися молодиці, хазяйськії жони:
– Визволь, боже, сіромаху із сії неволі!
Гей десь там, де чорні води,
Сів на коня козак молодий.
Плаче молода дівчина,
Їде козак з України.
Приспів:
Гей, гей, гей, соколи,
Оминайте гори, ліси, доли.
Дзвінь, дзвінь, дзвінь, дзвіночку,
Степовий жайвороночку.
Жаль, жаль, за милою,
За рідною стороною.
Жаль, жаль, серце плаче,
Більше її не побачу.
Приспів
Плаче, плаче, дівчинонька,
Люба моя ластівонька.
А я у чужому краю,
Серце спокою не має.
Приспів
Меду ви нам наливайте,
Як загину – поховайте.
На далекій Україні,
Коло милої дівчини.
Приспів.
Ох і не стелися,
Хрещатий барвінку,
Та і по крутій горі...
Гей, не втішайтесь,
Злії воріженьки,
Та пригодоньці мої!
Бо моя пригода —
Козацька врода,
Як та ранняя роса:
Що вітер повіє,
Сонечко пригріє,
Роса на землю впаде.
Що вітер повіє,
Сонечко пригріє,
Роса на землю впаде,
Так моя неслава,
Людська поговірка,
Усе марно пропаде!
Наїхали пани
Та ще й орандарі
Воли й вози забирать...
Гей, беріть же ви
Усю худібоньку -
Не маю вам що й казать!
А я, як жив буду,
Усе те забуду,
Воли й вози покуплю,
Мережані ярма,
Тернові занози -
То все сам я пороблю!
На людськую славу
Й тую поговірку
Ще раз у Крим ісхожу;
Повні вози солі,
Повні мажі риби
Ще додому привезу.
Засвистали козаченьки
В похід з полуночі,
Виплакала Марусенька
Свої ясні очі.
Не плач, не плач, Марусенько,
Не плач, не журися,
Та за свого миленького
Богу помолися!
Стоїть місяць над горою,
А сонця немає.
Мати сина в доріженьку
Слізно проводжає:
"Іди, іди, мій синочку,
Та не забаряйся,
За чотири неділеньки
Додому вертайся!"
"Ой рад би я, матусенько,
Скоріше вернуться,
Та щось мій кінь вороненький
В воротях спіткнувся.
Ой бог знав, коли вернусь,
В якую годину;
Прийми ж мою Марусеньку,
Як рідну дитину!"
"Ой рада б я Марусеньку
За рідну прийняти,
Та чи буде ж вона мене,
Сину, шанувати?"
"Ой не плачте, не журітесь,
В тугу не вдавайтесь:
Заграв мій кінь вороненький
Назад сподівайтесь!"
При долині кущ калини
Нахилився до води.
Ти скажи, скажи, калино,
Як попала ти сюди.
Якось ранньою весною
Козак бравий прискакав.
Милувався довго мною,
А тоді з собою взяв.
Він хотів мене калину
Посадить в своїм саду.
Не довіз і в полі кинув –
Думав, що я пропаду.
Я за землю ухопилась,
Стала на ноги свої.
І навіки поселилась
Де вода і солов’ї.
Ти не дми на мене, вітре,
Я тепер не пропаду:
Наді мною сонце світить
І надалі я цвіту.
Їхав козак за Дунай,
Сказав: "Дівчино, прощай!"
Ти, конику вороненький,
Неси та гуляй.
– Постій, постій, козаче!
Твоя дівчина плаче.
Як ти мене покидаєш –
Тільки подумай!
– Білих ручок не ламай,
Карих очей не стирай,
Мене з війни зо славою
К собі ожидай!
– Не хочу я нічого,
Тілько тебе їдного.
Ти будь здоров, мій миленький,
А все пропадай!
– Царська служба – довг воїнський,
Їхати пора до війська,
Щоб границю захищати
Від лютих ворогів.
– І без тебе, мій любезний,
Враг ізгине лютий, дерзкий.
Ти на війну не ходи,
Мене не остав!
– Що ж тогди козаки скажуть,
Коли ж побіди докажуть,
Що довг царський я забув
І себе й людей.
– Ой мій милий, мій сердечний.
Коли ж рок судив так вічний,
Ти на войну поїжджай.
Мене не остав!
– Ой я тебе не забуду,
Поки жить на світі буду!
Зоставайсь, здоровенька,
Прощай, миленька.
Свиснув козак на коня, –
Зоставайся, молода.
Я приїду, як не згину
Через три года!
Їхали козаченьки
Степом-долиною,
Та й зустріли дівчиноньку
З русою косою.
Приспів:
Коса в'ється до пояса
В'ється за плечами,
Поїхали, дівчинонько,
З нами козаками | (2)
Отвічала їм дівчина
Їхати не буду,
Я свойого коханого
Повік не забуду.
Приспів.
Прийди, прийди мій коханий
До рідної хати,
Там зустріну його я
Та ще й рідна мати.
Приспів.
Там зустріну його я
Щиро усміхнуся
Добрій матері старенькій
низько поклонюся
Коса в'ється до пояса
В'ється за плечами,
Поїхали козаченьки
без дівчини самі.
Гей, наливайте повнії чари,
Щоб через вінця лилося,
Щоб наша доля нас не цуралась,
Щоб краще в світі жилося!
Вдармо ж об землю лихом-журбою,
Щоб стало всім веселіше,
Вип’єм за щастя, вип’єм за долю,
Вип’єм за все, що миліше!
Пиймо ж, панове, пиймо, братове,
Пиймо, ще поки нам п’ється,
Поки недоля нас не спіткала,
Поки ще лихо сміється.
Народні композиції в сучасній обробці знову і знову актуалізують тему козацтва. Тішить, що зараз артисти й самі дедалі частіше співають про славних предків, вшановуючи їх разом із нашими сьогоднішніми захисниками – воїнами АТО.
Ми – козаки, ми – гордість України,
Зростаєм і вчимось ми у батьків!
Як неньку-Україну нам любити
І захищать її від ворогів.
Нехай в путі ясна зоря нам світить,
І поведе до кращого життя,
Ми – козаки, ми – України діти,
І доля в нас з країною одна!
Приспів:
Козацькі вірші, козацькі пісні
Лунають у наших серцях.
Козацькі слова, козацькі діла,
Ненька-Україна в нас одна!
Ми – козаки, ми – України сила,
Хай пісня над Вітчизною летить.
Ми любим Батьківщину, небо й квіти,
В майбутнє шлем свій сонячний привіт!
Ми вірим – підніметься Україна,
І зацвіте нарешті рідний край.
Ми – козаки, ми – України діти,
Ти разом з нами пісню цю співай!
Навкруги лунає спів –
Ми нащадки козаків
Бережем минулу славу –
Славу прадідів своїх. | 2
Приспів:
Гей, ви браття - хай ми не багаті
Все, що треба нам дали батьки.
Є в нас воля, жде щаслива доля
Ми нащадки славних козаків.
Жовтий степ, небес блакить
На горі вогонь горить.
Наша зірка не згасає
Нашу правду не змінить. | 2
Приспів (2)
Ми нащадки славних козаків!
Ми – маленькі козачата,
Станем справжніми людьми.
Ми кохаєм рідну пісню,
Україну любим ми!
Приспів:
Україна – наша мати,
І про неї вільний спів.
Ми – веселі козачата,
Ми – нащадки козаків!
Ми шануєм рідне слово,
В ньому вірність і краса.
Ми – маленькі козачата,
Наша пісня не згаса!
Приспів.
Україна – наша мати,
І про неї вільний спів.
Ми – веселі козачата,
Ми – нащадки козаків!
Ми – веселі козачата,
Ми – нащадки...
Ми – нащадки козаків!
Я маленький козак
вусів ще не маю
Та до гарних дівчат
я уже моргаю
Скільки ще мені чекать ,
коли прийде той час
Будете давно ви спать,
а я вас захищать.
Приспів:
Ой, ой, ой, ай, ай, ай,
Мамо, проводжай
Запрягай коня
для малого козака
Я маленький козак
шаблі ще не маю
Та у бійці любій
всіх перемагаю
Кілька років треба ждать,
щоб трішки підрости
Дуже люблю мандрувать
у дальнії світи.
Приспів:
Я маленький козак
дівки ще не маю
Та ніякі труднощі
мене не лякають
Не боюсь ніяких чар,
ні чорта самого
Із далеких країв
я спішу додому.
Приспів.
Ми, веселі і завзяті діти України,
Дуже любимо співати пісню солов`їну.
Приспів (2):
Гей! Хто любить
Наш козацький край,
З нами пісню
Дзвінко заспівай!
Ми кохаємося гідно в українській мові.
Розцвітай, наш краю рідний, квітами любові.
Приспів (2).
Не сумуйте, гори й ріки, не журіться, мами:
Коли виростем великі - будем козаками!
Приспів (2).
Слухати також: Українські повстанські пісні, від яких мурашки по шкірі