Відомий український письменник та літературознавець Ігор Бондар-Терещенко спеціально для сайту Радіо МАКСИМУМ назвав книжки про дітей, які варто прочитати кожному дорослому. Збережіть собі!
Жорстокий світ дитинства – людини, історії, держави – ще ніколи не був змальований з такою відвертістю, як у "дорослих" книжках цього огляду. Їх автори допомагають позбутися ідеологічних кліше і пропагандистських штампів у своїх гостросюжетних оповідях, зазвичай, не для "молодшого та середнього шкільного віку".
Вам буде цікаво: П'ять заборонених книжок, які варті вашої уваги
У галузі стародавньої історії завжди була ситуація, що нагадувала радше кросворд з вікториною, аніж оприлюднення притомних текстів. Будь-які стародавні історії, окрім хіба що класичних "Легенд і міфів Стародавньої Греції", призначалися хіба для середнього шкільного віку через засилля "еротичних" сюжетів та інших "непристойностей". Тож, за тими адаптованими виданнями можна було хіба згадувати імена богів і героїв у межах шкільної програми.
Тим часом на сторінках цієї книжки Станіслава Стабрила, професора Яґеллонського університету – дослідника давньогрецької і давньоримської літератури – найвідоміші грецькі міфи подаються не в скороченому, опрацьованому для дітей варіанті, як це робили багато його попередників, а відтворюється їхній первісний, нетрансформований вигляд. Завдяки цьому вони перестають бути пізнавальними та повчальними казочками, а стають схожі, нарешті, на цілком поважний виклад життя давніх греків. Викладений, звісно, "не для дітей".
(Л.: Видавництво Анетти Антоненко)
Попередні збірки прози цього всесвітньо відомого бельгійського автора французького походження були присвячені проблемі дитинства, відродженню чеснот і навіть справедливості, яку він силоміць культивував у своїх журливих оповідках. Його нова книжка, як завжди майстерно перекладена Іваном Рябчієм – це збірка психологічних новел, що межують із детективом і навіть трилером.
Цього разу нам запропоновано добро "навиворіт", і навіть діти тут або "проблемні", або жорстокі, або байдужі. Утім, це так само стосується дорослих – чи то жінок, які, скоївши злочин, дурять суспільство, а чи чоловіків, які, навіть маючи духовний сан, дбають не про чесноти, а про гріховне. Саме в цьому виявляється задум цієї короткої прози, наскрізним образом якої є Свята Рита — покровителька тих, кому здається, ніби виходу вже немає. Тож, кожна новела – це життєвий парадокс і пошук відповіді на непросте запитання: чи може людина змінитися? Чи існує "сіра зона" між добром і злом? Як бути, коли виходу немає?
При цьому важить початок, старт, на якому закладається мораль, а вже продовжують гонитву життям і сюжетом ті самі "вирослі" діти. Іноді метаморфоза буває жахлива. Так, під музику того самого "Концерту для янгола", що дав назву збірці, один з її героїв "ніби чув альтернативну історію: померли не тільки дитина, а й янгол". І тоді вже сюжет набуває моторошного відтінку, а сучасна історія Каїна та Авеля стає схожа на класичну помсту людству.
"Випадково прочитавши про те, що в світі продаються мільйони різноманітних антидепресантів, він одразу вигадав хитрість: створити еліксир святої Рити, нібито здатний побороти депресію. – дізнаємося ми про одного з героїв збірки. – Називатиметься він "чудотворною водою Рити". Предмети культу були лише одним із різноманітних товарів, якими крамував Аксель, – іграшки, одяг, ґаджети і порнографія, – та саме ця галузь тішила його найбільше".
(Л.: Видавництво Старого Лева)
У цій збірці відомого вірменського автора, вперше перекладеній українською, навіть живучі в багатомільйонному Єревані, юний герой все одно – наче на безлюдному острові – шукає свого П’ятницю. Інфантильний період, доба виростання, пошуків та розставлянь моральних орієнтирів і заодно пасток. Вчителів тут не шанують, а при всьому класі розпинають на дошці, припалюючи носа цигаркою. І це вже не дитинство грає в одному "сюжетному" місці, а підліткове виживання у світі дорослих. Які вони, діти цієї моторошної збірки, що іноді грають у небезпечні ігри просто на уроках, не кажучи про дозвілля?
"Хтось сказав, що пізно вночі можна зайти до хлопчикової кімнати, задушити його і повісти на шнурку для білизни, щоби зранку його мати побачила це, – пропонують чергову розвагу малолітні герої цієї книжки. – Інший сказав, що можна розпороти йому живіт, запхати туди морську свинку і знову зашити, або перевірити – якщо має язика, то відрізати його, посмажити і змусити його з’їсти, або спробувати пилкою відпиляти руки та ноги, потім перевернути його на живіт, щоб він від кровотечі захлинувся".
Автор цієї збірки недаремно вважає її найбільш відчайдушною і хуліганською з його літературного доробку. І невипадково на ній заувага про наявність ненормативної лексики та вікові обмеження. Отже, це точно "не для дітей". До чого ж тоді казки? Річ у тому, що розвінчати світ, мешканці якого були народжені, "чтоб сказку сделать былью", слід користатися відповідним жанром. Тож, ця книжка – по суті, епос, у якому автор тлумачить імперську міфологію, штампи, кліше і заодно сучасну демонологію імені Путіна.
Лубочні ілюстрації та гумор із сатирою лише допомагають у цьому глобальному задумі. Сам автор відверто зізнається, що свого часу, за життя в Радянському Союзі, він був зараженим відповідним пропагандистським вірусом, тому його книжка нагадує історію хвороби, протягом якої він зцілюється. Тотальна русифікація – ось назва хвороби давно вже стала епідемією, отруївши душі і життя. Тож, не дивно, що сюжети автор вибирає відповідні, радикальні. Наприклад, службу в радянській армії, де навіть у закордонних її частинах у Демократичні республіці Німеччина життя нагадує хіба що одну із сатиричних серій фільму "ДМБ".
У цій антології суворої шкільної прози шістнадцять її авторів з чотирьох країн відверто й без ідеологічних перегинів на тонких "національних" місцях показали, де насправді гартується характер дитини. Ну, і звісно, це не зовсім для дітей, які й без того знають всі "принади" підліткового віку. Натомість батькам після прочитання книжки варто багато над чим замислитися. Утім, вони тут різні, батьки, як, власне, шляхи, якими вони виборювали своє право на існування в Системі. Життя у них, і так само в їхніх дітей минало і минає наче за Солженіциним – у малій (шкільній) та великій (дорослій) зоні. Тож, одні виростають ботаніками, а інші – відчайдухами-зарізяками, яких бояться навіть вчителі?.
І не дивно, що когось в школі принижують, а за когось приходить "розбиратися" батько-мафіозі. І забуті на уроках гранати вже не дивують директора з вчителями, які так само змушені виживати у внутрішній тюрмі своєї професії, яка покликана виховувати і випускати дитину в світ наразі вже "національних" чеснот. Той самий, за Солженіциним, де нині вже, як в оповіданні зокрема Ірен Роздобудько "скоро до нас бандерівці доберуться, і всіх поріжуть".
Ігор Бондар-Терещенко, спеціально для Радіо МАКСИМУМ
Читайте також: Роман із географією: 5 книжок про те, куди і навіщо їхати з України