16 січня в Україні відзначають День пам’яті захисників Донецького аеропорту, які стояли за нього з 26 травня 2014 року до 22 січня 2015 року. Згадаймо їхні історії, щоб пам'ять про кіборгів не вмирала.
"Кіборгами" нескорених українців назвав сам ворог. Мовляв, тільки роботи здатні вистояти в таких нелюдських умовах.
Варто знати: Новий дім для хлопця Сашка з кліпу Imagine Dragons – неймовірна історія
Бої за аеропорт тривали з 26 травня 2014 року до 22 січня 2015 року і закінчились після повної руйнації старого та нового терміналів аеропорту. В обороні аеропорту також брали участь волонтери і медики.
За офіційними даними, захищаючи Донецький аеропорт, загинули більше 200 військових. Кіборги стали символом мужності та відданості ідеалам вільної та незалежної України.
"Кіборги" вистояли, не встояв бетон, – фраза, яка ввійшла в історію разом із подвигом українських бійців.
Скориставшись черговим "перемир'ям" росіяни замінували і підірвали опори останнього терміналу, знищивши його остаточно. За час оборони аеропорту десятки тонн градів, снарядів важкої артилерії і російських боєприпасів летіло на цей об'єкт майже кожен день. Як правило через голови мирних донеччан, адже терористи, за бажанням свого лідера, стояли за їх спинами.
У Донецькому аеропорту та селищі Піски протягом цього періоду воювали спецпризначенці 3-го окремого полку, бійці 79, 80, 81, 95 окремих аеромобільних та 93 окремої механізованої бригад, 57 окремої мотопіхотної бригади, 90-го окремого аеромобільного та 74-го окремого розвідувального батальйонів, бійці полку "Дніпро-1", Добровольчого українського корпусу (ДУК) та інші.
У період з 18 до 21 січня 2015 року внаслідок підриву окупантами терміналу ДАП загинуло 58 кіборгів, тож 21 січня було прийнято рішення відвести українських військовослужбовців з нового терміналу, який був повністю зруйнований і не придатний для оборони.
За час оборони аеропорту, з травня 2014 року по січень 2015 року, в його захисті по ротації взяли участь понад 2,500 військових і добровольців. Багатьох із них відзначено державними нагородами, деяких – посмертно.
Після того, як новий термінал був повністю зруйнований закладеною бойовиками вибухівкою, а ті, хто вижив, потрапили у полон – на території летовища ще були українські бійці. Вони утримували позицію "Пожарка" у пожежному депо, що було між терміналом і диспетчерскою вежею аеропорту. Керував бійцями Максим Ридзанич із позивним "Адам".
На фронт він пішов добровольцем у 2014-му році, взяв собі позивний "Адам" – на честь свого діда, ветерана Другої світової війни. Старшина ЗСУ, головний сержант-командир відділення 81-ї аеромобільної бригади. Пройшов дві ротації у старому та новому терміналах Донецького взимку зими 2014-2015 років.
23 січня 2015 року, вже після руйнування нового терміналу, Максим разом із побратимами останніми вийшли з території Донецького аеропорту з позиції "Пожарка", що була між новим терміналом та диспетчерською вежею. Загинув він 20 березня 2015 року біля селища Опитне на Донбасі під час бойового зіткнення із диверсійною групою проросійських гібридних сил.
Руслан – гранатометник 90-го десантного батальйону, який пройшов важкі бої у Донецькому аеропорту в 2014-2015 роках. Він розповів, що оборона нового терміналу тривала 242 дні. Але термінал, це не весь аеропорт. Кожен об'єкт на території аеропорту має свою історію оборони і свою дату падіння: старий термінал, свою диспетчерську вежу.
Якщо мова йде про оборону всього Донецького аеропорту, то вона тривала 244 дні. Спочатку почали рахувати до того дня, коли останні захисники термінала потрапили в полон. Але тоді мало хто знав, що група "Адама" тримала оборону в пожежній частині ще 2 дні.
Про це знало тільки вище керівництво, і вони їх не виводили, сподіваючись на щось. Вони були без зв'язку і не знали, що відбувається навколо, тому побратими вирішили їх вивести. І зробили це, попри туман, міни та обстріли.
На той час, коли я там був, і до поранення, я й сам не знав! Ніхто не афішував. Тільки коли в березні Ридзанич загинув, почали про це розповідати. Але значно пізніше, – розповідав Руслан Боровик.
З початком АТО на Сході, він прийняв рішення захищати цілісність державних кордонів України і у складі Добровольчого Українського Корпусу Правого Сектору вирушив на Донбас. За плечима навіть не мав строкової служби (щоправда, добре стріляв, бо певний час працював у тирі), але мав велике бажання захищати Україну.
Чоловік був коректувальником вогню, він підкорив одну з вишок Донецького аеропорту (висота якої приблизно як десятиповерховий будинок). Це людина надзвичайної витримки, щирий патріот своєї держави, який боровся не за визнання чи нагороди, а за покликом серця.
З початку повномасштабного вторгнення російського агресора в Україну Сергій Марчук знову пішов на війну. При звільненні Харківщини Сергій Марчук отримав кілька поранень, але швидко повертався у стрій, до побратимів. У грудні 2022-го вже на Луганському напрямку Бронік отримав серйозне поранення, яке призвело до ампутації нижньої кінцівки.
У 2014 році він служив у 95 окремій десантно-штурмовій бригаді. Захищав територію Донеччини і міста Слов’янськ, Артемівськ, Краматорськ, Авдіївку. Був серед захисників Донецького аеропорту, диспетчерська вежа якого обвалилася 5 років тому 13 січня.
У Донецькому аеропорту Василь Шкут був із кінця жовтня до початку листопада 2014 року.
У Донецькому аеропорту в основному захищали його воїни-десантники. І девіз “Ніхто крім нас” ми його прийняли, коли перший раз вдягли тільняшку, берет, перший прижок і ми з гордістю його несемо через все життя, – розповідає воїн.
Зараз чоловік працює на державному підприємстві заступником директора авторемонтного заводу. На його території відкрили пам’ятник кіборгам.
Ярослава з побратимами після падіння ДАПу взяли в полон. Він каже, коли відео опубліковане бойовиками в інтернеті побачив його батько, тоді батько через журналістів звернувся до ватажка самопроголошеної ДНР Олександра Захарченка і сказав, що готовий здатися в полон замість сина.
Моя дитина в тебе. Мені важко. Звісно, я хочу, щоб ти віддав сина мені. Навіть, не мені, а матері. Я готовий працювати тільки з тобою, я готовий приїхати в Донецьк, я готовий сісти за стіл і вирішити цю проблему, – сказав тоді Мирослав Гавянець.
В полоні чоловік пробув приблизно 2 тижні. Пригадує, що в Донецькому аеропорту весь цей час кіборгом була молитва матері.
Зараз Ярослав служить у лавах Збройних Сил України. Він щиро вірить у нашу перемогу та допомагає її наближати.
Цікаво: Медичний канабіс: запити хворих та блокування закону