Демократія — це більше, ніж слово чи абстрактна ідея, це живий механізм, який регулює взаємодію між владою та громадянами. У світі зароджуються нові виклики і зростає потреба глибокого розуміння суті демократії та її ключової ролі у формуванні стабільного, відкритого та справедливого суспільства.
Саме книги часто стають вікном у складний, але захоплюючий світ демократії, відкриваючи перед нами різні інтерпретації, історії успіхів і поразок, а також наукові та практичні настанови щодо її реалізації. 15 вересня, у Міжнародний день демократії пропонуємо вам зануритися в світ літератури, яка допоможе краще зрозуміти, яке місце займає демократія в нашому сучасному світі й чому так важливо навчатися цінувати, берегти та розвивати її.
І ще: Довбуш – найдорожчий український фільм: рецензія на кінострічку зі спойлерами
На жаль, сучасний погляд на демократію у багатьох людей може бути викривлений. Українцям же ще доведеться вилікувати "радянщину", що так глибоко засіла у деяких, хто прагне "сильної та господарської" руки. Ця книжкова добірка покаже вам ті часи з іншої точки зору, без "морозива за копійку", але з реальними людськими долями та їх болем.
Книга "Про Тиранію" написана істориком Тімоті Снайдером і є спробою вивчити уроки історії двадцятого століття щодо тиранії та авторитаризму й застосувати їх до сучасного контексту.
Снайдер пропонує двадцять коротких, але глибоких уроків, щоб допомогти громадянам бути пильними та захищати демократію від загроз авторитаризму. Він звертає увагу на те, як занепад громадської активності, безрідність фактів та історії, а також прийняття пересудів може вести до появи тиранії.
Деякі з основних уроків, які Снайдер висвітлює в книзі:
Книга є попередженням для сучасних суспільств про те, що історія може повторитися, якщо громадяни будуть неактивними або байдужими до політичних процесів. Тімоті Снайдер закликає до громадянської активності та більшої освіченості, щоб запобігти поверненню тиранії.
Це спроба з'ясування, як повсякденне життя звичайних людей в СРСР перепліталося із сталінськими репресіями.
Вітольд Шабловський розглядає життя людей в Сталінграді під час великого терору, акцентуючи увагу на їхніх щоденних звичках, включаючи їхнє харчування. Автор з'єднує історії звичайних людей із кулінарними рецептами, які були популярні в той час, і таким чином створює унікальний погляд на повсякденне життя в СРСР під час сталінізму.
"Кухня терору" надає голос тим, кого часто ігнорують в історичних наративах, і показує, як культура і традиції можуть вижити навіть у найбільш жорстоких умовах.
Я не вірю, що страждання ушляхетнює, я багато настраждалась, і аж ні трохи не почуваюсь шляхетнішою", – говорить жінка-кухар з тарілки (розділу) про Чорнобиль.
Вся книга поділена на 18 частин, розділів або як їх називає сам Вітольд Шабловський – "Тарілки". Кожна з яких описує певну трагедію, (по іншому неможливо описати ці події), через гастрономічну призму.
Вся книга, просякнута такими важкими, але потрібними нам думками, які нерідко протиставляються проімперіалістичним відповідям, на фоні, яких стає особливо неприємно, від усвідомлення наскільки добре машина пропаганди може змусити вас любити імперію навіть, якщо та забере у вас все.
Особливу увагу зверніть на “тарілку” номер 17 "Чебуреки”, де розповідається про кухню (трагедію) Кримськотатарського народу. У воєнний час ця історія розкривається для українців по-новому, стає спорідненою культурно та історично.
Ще неабияк зачепив момент про сусіда-українця Остапа з тарілки про блокадний Ленінград. Він вже знав, що таке голод, сушив сухарі, а навколишні з нього сміялись. Розділ про голодомор починається з фрази "Сталін заморив Україну голодом"... Страшно уявити, якщо через десяток років, історики зроблять висновок "Путін вбив десятки тисяч українців". Як і тоді – винні звичайні росіяни. Були ті, хто на службі відбирали у людей хліб, останнє зерно, картоплю і будки. Саме зараз нащадки тих росіян вбивають українців, ґвалтують жінок, та викрадають дітей. Розділ про Ленінград не викликає ні краплі жалю, окрім миті розповіді про Остапа, який вже знав, що таке голод.
Подейкують, щоб захистити себе, наша психіка може закохатись у щось травмуюче, адже так легше переживати важкі моменти. Чи не звідси ці всі ностальгії за радянським союзом? Та майстер художнього репортажу пан Вітольд Шабловський не раз показує, які наслідки може мати такий підхід, і якщо ми, не дай Бог знову “закохаємось” або повіримо у це імперське зло, будьмо готові до голоду, смерті і страждань, що завжди воно з собою приносить.
"77 днів лютого" – репортажі, створені кореспондентами Reporters в Україні від 23 лютого до 9 травня, важливими датами в контексті російської військової ідеології. Коли російські війська вторглися в Україну, час здавався зупинився, а українці потрапили у період, де лютому, як місяцю початку війни, немає кінця. У цих оповідях відчувається біль, страх, ворожнеча і, місцями, розпач. Але їх сенс – у надії. Ці історії – щирий відбиток сучасної української реальності, яку журналістки передали, опираючись на першоджерела.
Книга "77 днів лютого" є важливим документом, що фіксує воєнні події в Україні між двома відомими датами російської військової ідеології — 24 лютого і 9 травня. Але замість того, щоб концентруватися лише на великих стратегічних маневрах чи політичних рішеннях, автори книги вибрали інший шлях. Вони розповідають історію російсько-української війни через життя звичайних людей: мешканців прифронтових районів, тих, хто став свідком бомбардувань, окупації, звільнення і евакуації, а також волонтерів і військовослужбовців.
Це не просто документальний запис подій. Книга також показує і авторську емоційність, що дозволяє читачеві бачити і відчувати ключові моменти перших трьох місяців після російського вторгнення 24 лютого. Це відверта і глибока розповідь, яка прагне відобразити реальність війни не тільки на полі бою, але і в серцях та розумах українців.
Уривок з передмови Сергія Жадана – "Наша пам'ять насправді є не найнадійнішим інструментом. Вона легко надається до маніпуляцій, покладатися на неї загалом доволі ризиковано. Тим паче, коли йдеться про максимально загострені емоційні стани, про стан граничної сердечної вивернутості, засліплення, оглушеності. Якісь речі забуваються поза нашим бажанням – пам'ять просто витісняє їх, розпихає темними закутками, затемнює. Апелювати до пам'яті – справа взагалі не надто вдячна. Значно логічніше звертатися до очевидців, які свого часу знайшли силу говорити й свідчити".
Автори проробили колосальну роботу, зібравши всі репортажі, систематизувавши та випустивши у світ цю книгу. Пройдуть роки і сьогодення для наступних поколінь буде лиш історією. Проте такі книжки як ця допоможуть їм відновити "історичну пам'ять".
"За лаштунками імперії" не лише аналізує українську літературу в контексті російського імперіалізму, а й відкриває для читача глибокі, іноді приховані, взаємозв'язки між літературою та політичним життям країни. Через ретельно обрані приклади авторка демонструє, як література стає місцем боротьби, де ідеї, ідентичності та історії змагаються за право бути почутими.
Кожний розділ книги занурює читача в конкретний період чи жанр української літератури, виявляючи, як письменники використовували своє мистецтво для опору імперії, а імперія намагалася захопити літературу як інструмент пропаганди.
Тези, висунуті Агєєвою, змушують читача переосмислювати знайомі твори в новому світлі. Це робить книгу надзвичайно цінною для дослідників, студентів та всіх, хто прагне глибше розуміти українську культуру та її взаємодію з імперськими силами.
Причини прочитати "За лаштунками імперії":
"За лаштунками імперії" – це дзеркало, в якому український народ може побачити відбиття своєї історії, боротьби та духу. Вона є обов'язковим читанням для кожного, хто цінує українську культуру та її внесок у світову історію.
Славенка Дракуліч у своїй книзі "Як ми пережили комунізм і навіть сміялися" представляє читачеві інтимний погляд на повсякденне життя жінок у комуністичних країнах Східної Європи. Через комбінацію особистих історій, етнографічних спостережень і літературної аналітики авторка відкриває читачам світ, де абсурд та гумор стають засобами виживання в умовах репресій та дефіциту.
Основна сила книги полягає в тому, як Дракуліч вивчає глибоко особисті й часто емоційні реакції жінок на життя під комунізмом. Вона не обмежується лише політичним аналізом або історичним оглядом, але занурюється в особисті історії, показуючи, як система впливала на жіночі мрії, амбіції, стосунки та повсякденне життя.
Для тих, хто не знайомий з реаліями життя за "залізною завісою", книга стане одкровенням. Вона не тільки показує трагедії, але й розкриває комічні аспекти життя, які виникали через абсурдність комуністичної системи.
Це не лише історичний документ, а й літературний шедевр, який варто мати у своїй бібліотеці. І хоч сама книга ходить по тонкому лезу, і на мить може здатись, що комунізм це весело, та насправді авторка просто намагається показати через таку призму всю нелогічність, цієї жахливої антилюдської ідеології.
Приємного читання!
Матеріал підготувала Вікторія Богач
До теми: Найкращі українські серіали 2022-2023 року – ТОП 5 довгоочікувані прем’єри