19 вересня 2023 року міноборони Азербайджану оголосило про початок “антитерористичної операції” у Нагірному Карабасі, щоб відновити конституційний лад. Бойові дії тривали трохи менше доби і фактично завершилися капітуляцією сепаратистського регіону.
Радіо Максимум у новому матеріалі розповідає про те, з чого почався конфлікт між країнами. Що стоїть за цією боротьбою, та які наслідки вона має.
Цікаво: International Photography Awards нагородили американця за фото пораненої жінки з Чугуєва
Нагірний Карабах (Арцах) – це регіон з важкою історією. Територія увійшла до складу Російської імперії в XIX ст. внаслідок експансії останньої на Кавказ.
Карабах з азербайджанської мови перекладається як "чорний сад". Натомість етнічні вірмени воліють називати регіон Арцах – давньою вірменською назвою для цієї місцевості.
На початку XX ст. Нагірний Карабах став місцем постійних сутичок між Азербайджаном і Вірменією за право контролювати територію. Щоб розв'язувати цю проблему, більшовицька влада створила Нагірно-Карабахську автономну область, яку включили до складу Азербайджанської РСР. Хоча на той час більшу частину населення складали вірмени.
Вірменія є християнською країною, тоді як багатий нафтою Азербайджан є мусульманською державою.
Наприкінці існування СРСР етнічні конфлікти ставали все гострішими. В часи “перебудови” на тлі підйому національних рухів до здобуття незалежності Вірменська РСР та Нагірно-Карабахська автономія підписали спільну постанову про об’єднання, а 1991 року повідомили про створення Нагірно-Карабахської республіки (фактично контрольованої Вірменією).
Однак цей акт Азербайджан визнав незаконним, що стало приводом до подальшої війни. Бойові дії тривали до 1994 року і фактично завершилися перемогою Вірменії, яка окупувала сім прилеглих до Нагірного Карабаху районів. Сам регіон фактично отримав самостійність, яку міжнародна спільнота так і не визнала.
У травні у Бішкеку (Киргизстан) Вірменія, Нагірно-Карабахська республіка й Азербайджан врешті домовилися про припинення вогню. Проте сутички в регіоні тривали весь час і особливо загострилися протягом останнього десятиліття.
Весь час, поки існувала НКАО, керівництво Азербайджану порушувало права вірмен, переслідувало їх з політичних мотивів і дискримінувало за національною ознакою. Азербайджан знищував вірменські памʼятники, спеціально уповільнював економічне зростання району, втручався в демографічний процес.
Якщо в 1923 році вірмени становили 94,4% населення району, то до початку війни в 1989-му – 76,6%.
Наприкінці вересня 2020 року знову відновилися повномасштабні дії після взаємних обвинувачень у порушення перемир'я. Цього разу Азербайджан, який за останні роки переоснастив армію, фактично за півтора місяця завдав важкої поразки Вірменії та карабаським підрозділам.
За умовами нової угоди про припинення вогню Баку відновило контроль над усіма захопленими територіями навколо Карабаху, а також над частиною самого регіону.
Безпеку вірменському населенню Карабаху мали гарантувати російські “миротворці”, які розміщувалися у регіоні на п'ять років з автоматичною пролонгацією мандата. Зокрема, вони мали контролювати Лачинський коридор – дорогу, що з’єднувала регіон з Вірменією.
Натомість Вірменія мала гарантувати створення Зангезурського коридору – екстериторіального маршруту на своєму півдні, який з’єднуватиме Азербайджан із Нахічеванським анклавом. При цьому безпеку на цьому маршруті також мали забезпечувати російські прикордонники.
Проте і цього разу мирним шляхом врегулювати конфлікт не вийшло. Кілька раундів перемовин між Єреваном та Баку не принесли відчутного результату. Вірменський прем'єр Нікол Пашинян врешті визнав Карабах частиною Азербайджану, проте укладанню мирної угоди, яка поклала край затяжному конфлікту, перешкоджає питання про гарантії безпеки для карабаських вірмен.
Крім того, Вірменія так і не погодила відкриття Зангезурського коридору, а Азербайджан натомість заблокував Лачинський коридор.
Ситуація у регіоні останнім часом наближалася до точки кипіння. Останнім поштовхом для поновлення бойових дій стали події початку вересня цього року. 9 вересня 2023 року парламент Нагірного Карабаху обрав нового президента, що викликало обурення у Баку. 10 та 13 вересня на вірменсько-азербайджанському кордону відновилися військові зіткнення.
Зранку 19 вересня у Карабаху на міні не підірвалися чотири співробітники МВС Азербайджану. У Баку заявили що міну напередодні підклали вірменські диверсанти. Цей вибух і став формальним приводом до початку “антитерористичної операції”.
Цього разу Єреван на захист карабаських вірмен не став. Прем'єр Нікол Пашинян, хоча і назвав дії Баку “етнічними чистками”, але при цьому заявив, що його країну затягти у війну не вдасться.
З часу першої Карабаської війни росія використовувала конфлікт для збереження та посилення свого впливу у Закавказзі. З одного боку вона грала у “миротворця”, а з іншого активно продавала зброю як Вірменії, так і Азербайджану.
З часом Баку почало активно розвивати союзницькі відносини із Туреччиною, а Вірменія на цьому тлі все більше потрапляла у залежність до росії. Зокрема, у 2015 році увійшла до ініційованого рф Євразійського економічного союзу.
Крім того, ще з 1992 року республіка зберігає членство в Організації договору про колективну безпеку. Натомість Азербайджан ще у 1999 році полишив цю структуру, створену рф на теренах колишнього СРСР.
Варто зазначити, що за офіційними підрахунками, жертвами війни до 1994 року стали близько 25 тис. осіб.
І ще: Архітектура, природа і їжа – найкращі українські ютуб-канали про подорожі