Микола Вороний "Блакитна панна" – один із найулюбленіших віршів про весну серед українців. Ця поезія відкриває цикл "Гротески", який складається із десяти поезій. До вашої уваги текст та аналіз "Блакитної панни".
Вірш "Блакитна панна" – це один з найвідоміших поетичних творів Миколи Вороного. Це пейзажна лірика про весняні настрої, з багатьма художніми засобами, які заслуговують особливої уваги читачів.
Це цікаво: Найкращі вірші Ліни Костенко про кохання
Має крилами Весна
Запашна,
Лине вся в прозорих шатах,
У серпанках і блаватах...
Сяє усміхом примар
З-поза хмар,
Попелястих, пелехатих.
Ось вона вже крізь блакить
Майорить,
Довгождана, нездоланна...
Ось вона — Блакитна Панна!..
Гори, гай, луги, поля —
Вся земля
Їй виспівує: "Осанна!"
А вона, як мрія сну
Чарівна,
Сяє вродою святою,
Неземною чистотою,
Сміючись на пелюстках,
На квітках
Променистою росою.
І уже в душі моїй
В сяйві мрій
В’ються хмелем арабески,
Миготять камеї, фрески,
Гомонять-бринять пісні
Голосні
І сплітаються в гротески.
"Блакитна панна" – слухайте вірш Миколи Вороного у виконанні диктора:
Також існує кілька аудіоверсій "Блакитної панни". Однією з найсвіжіших стала робота українського філолога Олександра Авраменка, доцент Київського університету імені Бориса Грінченка.
Микола Вороний "Блакитна панна" – вірш у виконанні Олександра Авраменка:
Микола Вороний "Блакитна панна" – вірш у виконанні молодої дівчини:
Цю поезію Микола Вороний написав у 1912 році. Вірш має яскраві тропи та витончену форму й передає два провідних мотиви: возвеличення краси природи та єдність природи з митцем. Блакитна Панна – це образ весни, яка тривожить душу ліричного героя.
19 століття ознаменувалося зростанням напруження в суспільному та політичному житті, тож митці-модерністи намагалися осмислити епоху шляхом пізнання метафізичних та духовних процесів й зламів, що спричиняють появу хаосу. Микола Вороний як яскравий представник символізму також був у пошуках вічних цінностей – однією з яких є мистецтво, народжене з гармонії краси.
Микола Вороний зазначив про свій вірш таке: "Я писав не так од образу, як од звуку. І дійсно, мелос, спершу примітивний, а далі технічно все більш ускладнений, був джерелом моєї пісні-вірша." Поезія перегукується з віршем Павла Тичини "Арфами, арфами..."
До вашої уваги короткий аналіз поезії:
Читайте також: 10 наших улюблених віршів геніальної Ліни Костенко