14 грудня в Україні вшановують ліквідаторів наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, оскільки саме в цей день 31 рік тому побудували саркофаг над зруйнованим енергоблоком. Радіо МАКСИМУМ дізналося, як зараз живе Чорнобиль, з розповіді сталкера зі стажем Артура Калмикова.
Аварія на Чорнобильській атомній електростанції залишила нам у "спадок" 30-кілометрову зону відчуження. І хоча нас переконують, що це – "мертва" і небезпечна зона, але там досі живуть так звані "самосели", а подивитися на місця, де завмер час, з'їжджаються туристи з усієї України. Утім, ніхто не знає сучасний Чорнобиль краще за досвідчених сталкерів, які сто разів обійшли всі закутки зони відчуження, але знову й знову повертаються туди. Один із таких сталкерів – киянин Артур Калмиков.
Це цікаво: Чорнобильська АЕС з'явилась в Instagram
Радіо МАКСИМУМ розпитало в нього, як зараз живе Чорнобиль.
Довідка: Артур Калмиков закінчив Київський політехнічний, за фахом – інженер. Зараз працює в ІТ-сфері. Походи у зону відчуження – хобі.
За словами Артура, походи у Чорнобильську зону стали для нього хобі ще за студентських років. Вперше він потрапив у "зону" зі своїм співмешканцем у гуртожитку. Тоді хлопці вчилися на другому курсі.
Я це добре пам'ятаю, бо наш перший похід ми записали на відео. Вийшов 20-хвилинний ролик, як ми туди пробиралися. Зараз смішно на це дивитися, – пригадує Артур.
Порівнюючи свої перші враження із теперішніми киянин зазначає, що атмосфера в Чорнобилі за ці роки не змінилася. Зате в зоні відчуження побільшало людей.
Зустріти людину в зоні відчуження в 2012 році, коли ми вперше туди пішли, було практично нереально. Зараз же Чорнобиль відвідує дуже багато людей, і за один похід можна кілька разів перетнутися з різними групами, – пояснює він.
За понад 5 років Артур Калмиков відвідав Чорнобиль понад сто разів, понад половину з них – нелегально. Зайнятися "сталкерством" його змусило бажання побачити об'єкти, які закриті для офіційних туристів:
"Одна з причин, чому я відправився у нелегальні походи, – радар "Дуга" (загоризонтна радіолокаційна станція "Дуга"). Мій перший похід у Чорнобиль був офіційним, і цей радар для туристів був закритий. Тобто у зоні відчуження є такі об'єкти, куди можна потрапити тільки нелегально. Через два місяці після екскурсії ми зібрали рюкзаки і попхалися туди нелегально саме заради цього місця. Зараз туди пускають туристів".
Єдина різниця тепер між легальними та нелегальними походами – те, що під час другого можна поблукати Прип’яттю вночі. Офіційно це зробити не вийде, бо з 20-ї – там комендантська година, – ділиться Артур.
"Якщо взяти легальну одноденну поїздку – то туристи побачать "Дугу", ЧАЕС і Прип'ять. На більше й часу не вистачає. Загалом показують дуже мало. Якщо їхати так, щоб справді надивитися на все, треба брати дво- або триденну екскурсію", – радить Артур.
Киянин зазначає, що йому потрапити в Прип'ять неважко. Але людині, яка просто захотіла в Чорнобиль, зробити це доволі складно. На додачу, про всі популярні точки входу правоохоронці знають, тому там можна нарватися на "засаду".
Неочікувано мене ловили тільки раз. А загалом протоколів було з п'ять, але я свідомо йшов на ризик. Чотири з них – мені телефонували, що терміново треба бути завтра на роботі, а я в Прип'яті. Що робити? Вихід один – здаватися, – розповідає сталкер про свій досвід "спілкування" з поліцією.
Відзначимо, що протоколом за статтею 46, частиною першою Адмінкодексу України "нелегалам" передбачено штраф від 310 до 540 гривень. Щоправда, зараз ініціювали підвищення штрафу, і ще невідомо – на скільки.
Дивіться відео, як сталкер вибрався на "Дугу":
Готуючись у похід Артур бере із собою стандарне туристичне спорядження: обов'язково має бути спальник, але сталкерам не потрібен намет.
Ми ночуємо або в селах, або в квартирах Прип'яті. При цьому є сталкерські квартири. У них групи людей готують собі житло – миють підлогу, клеять шпалери. Про ці квартири знає вузьке коло людей, – додає Калмиков.
На перший погляд видається, що ночувати в цих будинках лячно, тільки уявіть собі тамтешню енергетику! Утім, киянин уже давно звик до цього.
Я підрахував, що за всі походи провів уже понад два місяці свого життя в Прип'яті. Мені там цілком норм. А ось коли з нами в групі людина, що вперше в зоні відчуження, видно, що їй страшно. Цікаво, але й страшно. У сталкерів таких емоцій давно немає, – додає він.
"Як не дивно, найстрашнішим моментом для мене була зустріч із зайцем. Я був сам у поході енну кількість днів, і під час цього походу натрапляв на вовка – і це взагалі не страшно, лосів бачив, словом, багато тварин. Коли ж обходиш КПП у Прип'яті вночі – треба не видавати ніяких звуків та стежити за тим, куди ти ступаєш. Тобто слід поводитися дуже-дуже тихо. Адреналін підвищується … і в цей момент з кущів вистрибує заєць. Я реально дуже злякався – це стало справжньою несподіванкою, я аж впав", – пригадує сталкер.
Були, звісно, не так моторошні, як цікаві моменти. Якось вночі ми, наприклад, не дотримувалися техніки безпеки, і закручували газовий балон біля свічок – а він трішки розігрівся. Теж адреналіновий момент, – додає Артур.
При цьому ніякі "дивні" тварини, про яких часто пишуть в інтернеті, у Чорнобильській зоні не водяться.
Там їх немає. Зона відчуження – це заповідник, ось що я скажу. Там є багато тварин, яких не зустрінеш у дикій природі на території України, – зубри, коні Пржевальського. А от мутанти – це вигадки, – переконує сталкер зі стажем.
Цікаво, що у свої походи Артур майже ніколи не бере дозиметр, оскільки всі небезпечні місця в "зоні" він вже давно вивчив.
У нас є така приказка: "Нема дозиметра – нема радіації". Насправді в перші походи ми його брали, а зараз ми вже добре знаємо місця, куди можна ходити, а куди – ні.
Сталкер додає, що є кілька місць у зоні відчуження, які дуже "брудні", і йому про це відомо – але він все одно йшов туди з цікавості. Одним із цих місць є підвал лікарні в Прип'яті з одягом пожежників, які ліквідовували наслідки аварії на ЧАЕС, і там дозиметр зашкалює.
У цілому – фон у зоні відчуження дуже низький, там чисто.
Минув 31 рік після аварії на ЧАЕС, але не всі мешканці покинули рідні домівки в зоні відчуження. Артур ділиться, що не тільки спілкувався із самоселами, а й жив в однієї жінки – Мельник Ніни Іванівної. Саме вона оголошувала повідомлення про евакуацію Прип'яті. Вона працювала на радіо і їй сказали прочитати це оголошення. Коли ж всі поїхали – вона залишилася там допомагати.
Сталкери не бояться їсти чорнобильські продукти, ними ж харчуться і самосели:
У багатьох є родичі в Києві та неподалік, відтак, більшу частину свого часу вони проводять у зоні відчуження, але іноді їздять до родичів. Тобто вони не живуть відлюдьками. У них є світло, вода, газ – це звичайне життя, просто в Чорнобильській зоні. Там і магазини є. Само собою, деякі продукти вони вирощують самі – і все ок. Ми завжди їмо те, що там знаходимо. Якщо восени – яблука, груші.
Слід зазначити, що середній вік самоселів – 70. "Після аварії молодь не поверталися туди, лише люди старшого віку. Є самосели, які живуть на маргінесі. Ми знали жінку, що залишилася єдиною в селі Залісся, – у неї не було ні світла, ні газу, ні води. Померла кілька років тому від старості – їй вже понад 90 було", – ділиться Артур.
За словами сталкера, у Чорнобиль всі їдуть заради того, щоб подивитися на Радянський Союз, адже там справді завмер час. "У Прип'яті колись знайшли у вентиляції заховану пляшку горілки. Чи то чоловік від дружини ховав, чи що… На проволоці була закручена, так і залишилися. Ще ми знаходили різні твори й малюнки дітей, а потім відшуковували авторів у соцмережах і надсилали їм фото", – описує Артур свої знахідки в Чорнобилі часів СРСР.
Має киянин і своє улюблене місце в зоні відчуження.
Багато сталкерів люблять вночі сидіти на даху 16-поверхівки. Уявіть собі картину – вдалині світиться станція, над тобою мільярди зірок, а під тобою – мертве місто, де немає жодного вогника. Це таке місце … медитативне, – говорить сталкер.
І хоча він вже не раз побував і на даху 16-поверхівки, і на "Дузі", і в усіх можливих закепелках Чорнобиля – його й далі тягне туди.
Можливо, я повертаюся туди, тому що я – айтішник, а в Чорнобилі я на тиждень вимикаю телефон і відпочиваю від всього цього сучасного життя. А можливо, річ у тому, що я просто люблю походи на природу, – гори і так далі. Плюс – це місце за годину їзди від Києва, тому туди легко дістатися, – розмірковує Артур Калмиков.
"Як на мене, 30-кілометрова зона зараз дуже чиста. Я би взагалі перевів її зі статусу закритої території у заповідник якийсь, наприклад. 10-кілометрова зона в принципі теж доволі чиста, але біля станції – там є "брудні" місця. Словом, якщо провести дослідження, то зону відчуження можна значно зменшити", – наголошує сталкер.
У мене вже й батьки звикли, що я їжджу в Чорнобиль. Ми там вже двічі Новий рік зустрічали. Не такий страшний вовк, як його малюють, – підсумовує Артур Калмиков.
Розмовляла Тетяна Русінкевич, Радіо МАКСИМУМ
Читайте також: Учені зробили гучну заяву про трагедію на ЧАЕС