Письменник та оглядач Ігор Бондар-Терещенко назвав свіженькі книжки, які варті вашої уваги. Поповніть свою книжкову полицю цими новинками та проводьте чудові літні вечори в компанії з книгою!
Гостросюжетне чтиво, від якого годі відірватися – це насправді професійно зроблені романи відомих авторів, наших сучасників. Минуле, про яке вони розповідають – чи то в авантюрному романі, соціальній мелодрамі, а чи воєнному бойовику – наближається до нас з інакшого, авторського, альтернативного боку, багато в чому роз'яснюючи і сьогодення, і майбуття.
Це цікаво: 5 книг, які допоможуть зрозуміти жінок
(Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2018)
Культовий автор фентезійних бестселерів, створених в жанрі альтернативної історії, знову потішив армію своїх шанувальників черговою авантюрною епопеєю. Книга задумана, як "розбійницький роман", за сюжетом якого головний герой на ім'я Рейневан, попавшись на гарячому родичам своєї коханки, змушений тікати світ за очі. Адже тепер за ним полюють брати-лицарі, наймані вбивці, міські стражники, ченці інквізиції і адепти таємничого магічного лицарського ордена.
Дорогою він розслідує причини смерті свого брата, знайомиться з новими друзями – ченцем-авантюристом і демона-блазнем з іншого світу – закохується, відвідує шабаш відьом і навіть потрапляє до божевільні. Таким чином, перед нами гостросюжетний шахрайський роман, в якому загадкова Вежа блазнів, до якої прагнуть дійти герої, виявляється не менш божевільним місцем, ніж сама фантасмагорія, що коїться довкола в контексті XV століття. "Здавалося, сам Бог хоче, щоби перед настанням нового ладу було дощенту знищено старий, – зауважує автор-оповідач. – Здавалося, що наближається Апокаліпсис".
І наближають його, додамо, карколомні пригоди головного героя – бойові, сексуальні, мандрівні – які читаються на одному подиху. "Рейневан з розмаху штурхнув вершника списом, вістря загрузло в блясі. Рейневан відпустив ратище, розвернувся, скулився, панцирні були всюди, всюди були хаос потворних шпичастих гундсгугелів, мигтіння хрестів і гербів на щитах, ураган блискучих мечів, вир кінських зубів, грудей і копит. "Вежа блазнів, – думав він, – це все ще Вежа блазнів, маячня, шаленство й божевілля".
(Л.: Видавництво Анетти Антоненко, 2018)
Історія чилійської жінки, майстерно перекладена Сергієм Борщевським – це справжній калейдоскоп доль і життів, якими багата латиноамериканська культура. Героїня роману не так давно мешкає в нью-йоркському Брукліні зі своїм песиком, викладає в університеті за шестимісячним контрактом, варить юшку, "здатну підняти з могили мерця", і шукає заміну покинутому коханцю.
"У свої шістдесят два роки Лусія все ще неминуче плекала дівочі фантазії", – пояснює авторка, а сама героїня мріє завести роман з колегою, який здає їй помешкання, має старого батька і живе з чотирма котами, за домовленістю смсуючи щовечора сусідці "Ще живий". "Я теж, курва", – відповідає та, так само боячись померти на самоті. І лише аварія на засніженій вулиці, яка привела в їхню оселю молоду латиноамериканку, переплела їх долі, не давши збожеволіти на самоті. Наче дивний камертон, вона змушує героїв розповісти свої історії, розказавши свою, з братом-бандитом і втечею на заробітки.
Чи кращим було життя її рятівників – одна чіпляла в юності плакат Че Гевари на стіну, "тому що це був братів подарунок, тому що партизан виглядав сексуально й щоб подратувати матір, котра вважала його злочинцем", другий, старий викладач-іпохондрик, мріє "скінчити свої дні, граючи на роялі в товаристві чудових афроамериканців, які зглянуться на нього й приймуть до свого гурту, і він забудеться у ритмах труби й саксофону, оглушений африканським ентузіазмом ударної установки".
Утім, читачеві не вдасться забутися серед карнавалу екзотичних історій та пригод, які чекають на трійцю, що несподівано об'єдналася зимової ночі у сонному Брукліні.
Насправді це гостросюжетне чтиво, що нагадує фільми Кустуриці, не зовсім про війну – воно про життя, яке триває попри будь-які світові катаклізми. Будучи присвячений подіям, що відбувалися на батьківщині автора у 1991-1995 роках, коли палало протистояння між прибічниками примарної "Великої Сербії" і тими, хто прагнув незалежності на своїх землях, роман розповідає про звичайних "людей війни".
Звісно, вони вже не "мирні", бо "частина мала завдання знищувати цивільних у селах, інша частина повинна була йти до розташування нашої бригади", але навіть в нелюдських умовах все одно залишаються "колишніми". Вчителями, студентами, любителями музики і кіно. Тут навіть вороги з ворогами сперечаються про те, хто кращий в кінематографі 60-х – Серджо Леоне чи Акіра Куросава, бо "ми любили ті самі фільми, сміялися з тих самих анекдотів", як згадує головний герой роману.
"Я міг посеред вечері гукнути: "Шиме! Золота пальмова гілка вісімдесят четвертого!" – і голова, схилена над тарілкою, підводить погляд, ковтає, що є в роті, і відказує: "Вім Вендерс, "Париж, Техас". І не дивно, що мирний "блокбастер" має в романі кілька значень, крім назви загону, бо ця книга – не військовий бойовик, а справжня людська трагедія, що калічить не тільки тіла, але й душі.
Цьому романові недаремно передують рядки з відомого різдвяного твору, написаного українським композитором Миколою Леонтовичем у 1916 році. "Щедрик, щедрик, щедрівочка, / Прилетіла ластівочка, / Стала собі щебетати, / Господаря викликати". Адже саме пошуку слідів справжнього "господаря", автора пісні, відомої в світі під назвою "Carol of the Bells", присвячений роман відомої авторки.
За сюжетом, вже за нашого часу в американському будинку для літніх людей помирає пацієнт на ім'я Леонтович, який називав себе братом композитора, але на сповіді спливають зовсім інші факти. Адже таємниця злочину, який стався в 1921 році, коли "офіційно" при загадкових обставинах від рук "петлюрівського" убивці загинув композитор Леонтович, зберігалася в радянських архівах понад 80 років. Хто насправді вбив українського генія? Роман відкриває завісу над цією загадковою історією, яка мала більшовицький слід.
Дивіться буктрейлер до нової книги Роздобудько
"– Ви, пане Іване, давно грішник, – всміхнувся Леонтович. – І ваші нові закони – гріх. Хоча ви й переписали їх з Біблії чи не дослівно. Наївна хитрість неофітів. Але вас викриють… – Хто? І чим? – гмукнув Рябков. – Ми виростимо нове покоління, котре не знатиме релігії. У нього буде лиш одна віра – в комунізм! – …і колись від вас не лишиться нічого, – озвався Лентович, – тільки чорна пляма, як… як квадрат Малевича".
(К.: Видавництво Жупанського, 2018)
Автор післямов до класиків "темної" літератури Чемберса, Мерріта, Мекена, а також перекладач "Короля в жовтому" Чемберса і "Місячного дитя" Кроулі вирішив спробувати свої власні творчі сили в жанрі "екзистенціального хоррора", і це, слід, визнати йому вдалося. Попри те, що передмова до збірки його оповідань попереджає, що читачеві нелегко буде пробиратися лабіринтом сюжетів, свічка, яку запалюють на самому початку в таємничому підвалі, світить крізь всю "темну" оповідь автор-дебютанта.
Символи і знаки, натяки і здогадки супроводжуватимуть нас протягом всього дійства, яке розгортається у всіх новелах збірки. У кожному з них – своя загадка і таємниця. Молоде подружжя вирушає у мандрівку в самісіньке серце Пітьми, художниця-криміналістка замість об'єктів бачить символи, триває гра в Кита, Острів і Тьму.
І все це в обрамленні інфернального жаху, метафізичного страху і безлічі гострих емоцій, які виникають при читанні цієї збірки. Але її основна цінність – крім захоплення, яке вона викличе у справжніх цінителів жанру – це чистота експерименту з висадження пагінців світової "літератури жахів" в український ґрунт.
Ігор Бондар-Терещенко, спеціально для Радіо МАКСИМУМ
Читайте також: ТОП-5 науково-популярних книг, які полегшать вам життя